Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт. 3,1-12
Тими днями приходить Йоан Хреститель, проповідуючи в Юдейській пустелі і кажучи:
«Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» Адже це він є тим, про кого говорив пророк Ісая, промовляючи: «Голос волаючого в пустелі: “Приготуйте дорогу Господню, робіть прямими стежки Його!”» Сам же Йоан мав одяг з верблюжої шерсті й шкіряний пояс довкола своїх стегон; їжею його була сарана та дикий мед. Тоді виходив до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йордану, і, визнаючи свої гріхи, були хрещені ним у річці Йордані. А коли він побачив, що багато фарисеїв і садукеїв приходять на хрещення до нього, то сказав їм: «Поріддя зміїне, хто підказав вам втікати від майбутнього гніву? Тож принесіть гідний плід покаяння, і навіть не думайте казати собі: “Ми батька маємо – Авраама”. Бо кажу вам, що Бог може з оцих каменюк пробудити дітей Авраамові. Адже сокира вже лежить біля коріння дерев, – тож усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і вкидають у вогонь. Отже, я хрещу вас водою на покаяння, а Той, хто прийде після мене, сильніший за мене; 
Йому я недостойний понести сандалі; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. У Його руці віяльна лопата, і Він очистить свій тік та збере свою пшеницю в засіки, а полову спалить невгасимим вогнем».
Перше слово Йоана Хрестителя — це слово про покаяння. Грецькою мовою слово «метаноя» означає зміну мислення. Таким було і перше слово Ісуса Христа до людей: З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» Однак покаяння — зовсім не найперше. Перший наблизився Господь із даром Небесного Царства. 
Покаяння — це тільки відповідь людини Богові, який перший вийшов назустріч і наблизився до неї. Бог долає будь-яку відстань, але очікує на мій крок до Нього. Кожне навернення розпочинається від почутого проповідування, від голосу, що лунає в пустелі. Закликаючи до покаяння, Йоан Хреститель проголошував голосно. Він публічно сповіщав те, що було важливе для кожної людини. Однак чи доречно було здійснювати публічне проголошення в пустелі, де зазвичай мало людей? В той час у пустелю виходили ті, хто прагнув провадити інтенсивне й глибоке духовне життя. Серед таких людей розпочав проповідування Йоан. Сам Йоан був виразним прикладом покаяння. Його особисте життя було красномовніше за його проповіді. За походженням зі священицького роду левітів (Лк 1,5), він міг би стати доволі забезпеченим та успішним чоловіком. Проте він обрає пустелю. Його одяг із верблюжої шерсті вказує на відречення від розкоші та комфорту. Сарана і дикий мед говорять про поміркованість і стриманість, вдоволення тим, що необхідне. Шкіряний пояс довкола стегон виявляє в ньому рішучу людину, впорядковану і готову до будь-яких трудів чи зусиль. Мабуть, усі навкруг запитували себе: чому він провадить життя в пустелі, повне покаяння? Чи воно йому насправді потрібне більше, ніж іншим? Покаяння, зміна мислення відбувається передусім не з огляду на гріх, але з огляду на близькість найбільшої цінності — Небесного Царства. Все інше не таке близьке людині, як царювання Бога. Ось тому виходив до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йордану, і, визнаючи свої гріхи, були хрещені ним у річці Йордані. 
Однак Царство Боже не приходить автоматично, через те що хтось його сильно прагне або з нетерпінням очікує. Щоби ввійти у Боже Царство, Йоан Хреститель не пропонував іншим свого суворого способу життя. Він наголошував тільки, що необхідно приготувати дорогу Господню та зробити прямими стежки Його. Дороги Господні — 
це Його заповіді, а Його стежки — це Божі задуми й постанови. Десять Божих заповідей як дороговкази, що полегшують шлях і чинять його безпечним. Завдяки ним ми уникаємо гріха, тому сказано: На всій Моїй святій горі зла не чинитимуть, ні шкоди (Іс 11,9). Коли ми ходимо дорогою Божих заповідей — ідемо назустріч Богові, який наближається, і тоді відбувається особиста зустріч: Царство Боже є між вами (Лк 17,21). Виконання заповідей приготовляє людину на близьку, безпосередню зустріч із Господом. Саме тому Йоан закликає: Приготуйте дорогу Господню. А далі: робіть прямими стежки Його! Людина, яка зустріла Бога на дорозі заповідей, починає бачити Його задуми і постанови. Господь об’являється тим, хто дійшов до Нього дорогою заповідей і хоче далі йти разом з Ним. Такі люди стають праведними, бо веде їх Господь по правді. Вони ходять прямою, найкоротшою дорогою до мети: робіть прямими стежки Його! Знати Господні задуми і постанови — це щось більше, ніж виконувати заповіді заради уникнення гріха. Це усвідомлення, що Той, хто йде після мене, направляє мене своїми стежками, а я недостойний понести сандалі Його. Господь зняв сандалі, щоб увійти у води Йордану. У водах хрещення Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби (Мт 8,17). Босоніж Він зійшов на дерево хреста. Тож принесіть гідний плід покаяння!
Джерело: CREDO:https://credo.pro/2019/12/250806
Продовжуємо роздуми над книгою «Нагірна проповідь: шлях до повноти життя» Яна Анджея Клочовського. Адвент – це час радісного очікування. Постараємося сьогодні зрозуміти чому Господь засмучених називає щасливими.
БЛАЖЕННІ ЗАСМУЧЕНІ
Блаженні засмучені, бо будуть утішені. (Мт. 5,3)
Як це? Адже блаженний – означає щасливий. Щасливі засмучені?
Благословення, яке говорить, що засмучені будуть утішені, дуже тісно пов’язане з даром знання. Ті, котрі пройшли крізь темну долину, знають більше. Вони стають утішені, але не так, як утішає людина. Бог утішає інакше, зміцнюючи, доючи силу для того, щоб подолати страждання. Тому треба подивитися на це длагословення крізь призму досвіду Ісуса. Який вид мутку припав на долю Ісуса в момент, коли підходив до найважливішої події в історії світу – до Страстей і Воскресіння? Це зовсім не смуток людини, яка боїться, бо стоїть перед якимось неймовірним випробуванням. Христос знає, що боротьба, на яку Він вирушає, не є боротьбою тільки з фізичним болеем; цей смуток і біль насамперед духовний. Біль любови, яка знає, що буде стількома відкинута, біль любови, яка хоче пригорнути, але її зневажили.
Люди, яких торкнулося страждання, дуже глибоко переживають смуток самотности. Тому Ісус говорить: «Лишіться зі мною, може, ви цього не розумієте, може не знаєте, що маю на увазі, але будьте у цей час зі мною, адже я прийшов сюди, щоби бути з вами; дайте відповідь мені своєю присутністю.»
Який же смуток є предметом благословення? Не кожен. Існує два види смутку: смуток від Бога і земний смуток. Чим є смуток від Бога? 
Це визнати своє убозтво і плакати над своїм гріхом. Смуток з приводу гріха. Такий смуток пертворюється у радість, але спочатку треба пройти через нього. Якщо будемо чесними самі із собою і визнаємо зло, яке чинимо, то, поза сумнівом, це смуток від Бога, до навернення. Смуток від Бога веде до переміни.
А яким є смуток цього світу? Це смуток – по-грецьки acedia – через недоступність певного блага. Евагрій Понтійський писав: «Той, хто підлягає acediі, ненавидить те, що є, а пожадає те, чого нема». 
Така людина живе, але невідомо навіщо; сама цього не знає й інші не знають. Варто задуматись, чи той смуток, який нас огортає, смуток цього світу не є сигналом, що я є «непотрібною людиною».
За Ян Анджей Клочовський «Нагірна проповідь: шлях до повноти життя»
Римсько-Католицька Церква,
вул. Декабристів 32, 54001 Миколаїв а/я 333.
e-mail: arepin13@gmail.com
тел. +38(0512)47-06-36, +38(063) 84-09-865
настоятель о. Олександр Рєпін TChr
Редактори: Рускуліс Лілія, Шаповалова Олена, с.Фаустина OSB
