Щоб ніколи не занепала практика спорядження різдвяних вертепів. Із таким побажанням Святіший Отець звертається до вірних через Апостольський лист «Admirabile signum».
«Прекрасний знак вертепу, дуже дорогий християнському людові, завжди викликає захоплення та вподобання. Представлення події народження Ісуса рівнозначне простому й радісному звіщенню таїнства Втілення Божого Сина», – цими словами розпочинається Апостольський лист Папи Франциска «Admirabile signum» (Прекрасний знак), присвячений значенню та цінності вертепу. Папа зазначає, що вертеп є «немовби живим Євангелієм», адже коли споглядаємо сцену Різдва, це спонукає нас «пуститися в духовну мандрівку, приваблені покорою Того, Який став людиною, щоби зустріти кожну людину». «Цим листом я хочу підтримати прекрасну традицію наших сімей, які протягом днів, що випереджують Різдво, споряджають вертеп.
Далі Глава Католицької Церкви присвячує кілька думок походженню цього звичаю. Він, насамперед, покликається на слова євангелиста Луки, що розповідає нам, що Марія «породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла».
Отці Церкви звертають увагу на те, що Ісус, покладений на місці, з якого їдять тварини, об’являється нам як «наша пожива».
Ясла, наповнені сіном, віл та осел: у першому вертепі не було статуеток. «Так, – пише Папа Франциск, – народилася наша традиція: всі зібрані навколо печери, переповнені радістю, без жодної відстані між подією, що відбувається, й тими, що стали учасниками таїнства».
«Чому вертеп викликає таке велике захоплення та зворушує нас? Насамперед, тому що показує Божу ніжність. Він, Творець всесвіту, понижується до нашої незначності», – підкреслює Папа, додаючи, що «в Ісусі Отець дав нам брата, що приходить для того, аби відшукати нас, коли ми дезорієнтовані та втрачаємо напрямок».
Далі Папа переходить до роздумів над різними знаками та елементами вертепу, й розпочинає від
— «зоряного неба серед пітьми» та «нічної тиші». Це нагадування для нас про те, що навіть і тоді, коли темрява огортає наше життя, Бог не залишає нас, але уприсутнюється, щоб «дати відповідь на вирішальні запитання, що стосуються сенсу нашого життя».
— руїни стародавніх будівель, які в деяких композиціях заміняють вифлеємську печеру, є «видимим знаком занепалого людства», всього того, що «зіпсоване й засмучене». Ісус же, «новизна серед старого світу», приходить, аби зцілити та відбудувати, «повернути наше життя та світ до первісного сяйва».
— гори, струмки, пастухи та овечки є спогадуванням того, про що говорили пророки: все створіння бере участь у святі приходу Месії.
— зоря та ангели є знаком того, «що також і ми запрошені вирушити в дорогу», щоб знайти печеру та вклонитися Господеві.
На відміну від «багатьох інших людей, готових займатися тисячами інших речей, пастухи стають першими свідками суттєвого, тобто, дарованого нам спасіння».
— інших персонажі. Звичай поміщати до вертепів статуетки, які, на перший погляд, не стосуються євангельської розповіді. Однак, вони є нагадуванням про те, що «в новому світі, започаткованому Ісусом, є місце для всього людського й для кожного створіння».
— зображення Пречистої Діви Марії є для нас усіх «свідчення того, як з вірою вручити себе Божій волі», в Ній бачимо «Богоматір, Яка не тримає Сина лише для Себе, але всіх закликає слухати Його слово та впроваджувати його в життя».
— Святий Йосиф. Поряд з Нею, в поставі захисника Дитяти та Його Матері стоїть святий Йосиф, який як «праведний муж завжди покладався на Божу волю».
— Три Царі-Волхви, мудреці й багаті володарі зі Сходу, що вирушили за світлом зорі, щоб пізнати Ісуса й піднести Йому символічні дари, нагадують нам про «відповідальність кожного християнина за те, щоб бути євангелізатором». Кожен з нас стає носієм Доброї Новини для тих, кого зустрічає, коли з радістю свідчить про зустріч з Ісусом, натомість, Мудреці вчать нас, що можна починати дуже здалека, щоб досягнути Христа. Їх не знеохотило вбоге середовище, вони не зволікаючи падають ниць, щоб вклонитися Дитятку. А повернувшись до свого краю, розповіли про цю вражаючи зустріч, «започатковуючи подорож Євангелія між народами».
«Серце вертепу починає битися тоді, коли на Різдво кладемо до нього статуетку Дитятка Ісуса. Бог представляється саме так, у дитині, щоб ми могли прийняти Його в свої обійми. В слабкості й тендітності приховується Його могутність, яка все творить і все перемінює», – пише Святіший Отець, додаючи, що народження дитини викликає радість і подив, ставлячи нас перед «великою таємницею життя».
Підсумовуючи, Папа зазначає, що коли стоїмо перед вертепом, наша думка повертається до дитинства. Не має значення, яким чином споряджається вертеп, чи щоразу по-іншому, чи кожного року однаково. Важливо, «щоб він промовляв до нашого серця», розповідаючи нам про Божу любов, «про Бога, Який став дитиною, щоби сказати нам, наскільки близьким Він є до кожної людини, в яких би умовах вона не перебувала».
«Дорогі браття й сестри, вертеп є частиною ніжного та вимогливого процесу передавання віри. Починаючи з дитинства й на кожному життєвому етапі він вчить нас споглядати Ісуса, відчувати Божу любов до нас і вірити, що Бог є з нами, а ми – з Ним, всі – діти й брати та сестри, завдяки тій Дитині – Синові Божому та Пречистої Діви Марії. Й відчувати, що в цьому полягає щастя», – завершує свої роздуми Святіший Отець, заохочуючи відчинити серце «на цю просту благодать», дозволивши, щоби із «захоплення народжувалася смиренна молитва – наше “дякую” Богові, Який захотів розділити з нами все, щоб ніколи не залишити нас самотніми».
За https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2019-12/lyst-papy-pro-vertep.html
