Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв 09.02.2020 № 6/2020 (273)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт. 5, 13-18

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. Ви — світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.

І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.»

У сьогоднішньому Євангелію Ісус говорить про місію, яку християнин має виконати у світі. Отож, він має бути тим, чим є сіль і світло для людини. Сіль не є чимось незвичайним, але вистачить дрібка її, щоб їжа набула смаку. Так само є і з нашою щоденністю. Маленькі, дрібні «зернята» добра можуть надати властивого смаку, навіть змінити чиєсь життя. Як ти намагаєшся бути «сіллю землі»? Чи додаєш доброго смаку тому середовищу, в якому живеш?

Буває так, що твоє життя стає поступово прісним, позбавленим смаку й радості. Подумай, яка може бути для цього причина? Придивися до свого серця. Чи там ще палає любов до Ісуса? Якщо так, то це справжній привід для вдячності. А якщо ні, подумай, яким способом можеш здобути сіль.

Світло необхідне нам, щоб жити. Воно розганяє морок тяжких випробувань і перешкод. Вказує дорогу. Ти сам можеш стати світлом для інших, приєднавшись до Джерела так, щоб Ісус сам міг світити через тебе. Бути чистим і прозорим, не закривати собою Ісуса. Чи дозволиш Ісусові очистити тебе й вести за Собою?

На кінець молитви можеш попросити про благодать глибокої дружби з Ісусом, яка допоможе тобі стати справжнім свідком Божої любові для цього світу.

11 лютого відзначається Всесвітній день хворого. В цей день суспільство повинно підтримати морально або матеріально людей, які потрапили в категорію хворих. Вперше дату відзначили 13 травня 1992 року за ініціативою Папи Римського Йоанна Павла II. У своєму офіційному зверненні, написаному з цього приводу, понтифік зазначив, що щорічне святкування Всесвітнього дня хворого має певну мету: «дати відчути співробітникам численних медичних католицьких організацій, віруючим, всьому громадянському суспільству необхідність забезпечення кращого догляду за хворими і немічними, полегшення їх страждань».

Також 11 лютого, у Католицькій Церкві, згадується Свято Матері Божої Люрдської у день першого об’явлення Богородиці у Люрді.

Щороку мільйони людей приїздять до цього французького містечка в передгір’ї Піренеїв. Щодня нескінченні потоки паломників, багато з яких пересуваються на візках і навіть на ліжках, нерухомі і немічні, тягнуться вулицями Люрду до невеличкого гроту в горі Массаб’єль, щоб зануритися у води чудодійного джерела, яке б’є тут з-під землі, або бодай напитися його живлющої води. Такої кількості обмежених недугою людей не побачиш більше ніде у світі, і тому Люрд – це також місце особливого християнського служіння – служіння хворим і немічним. Щороку сюди прибувають сотні лікарів-добровольців та тисячі волонтерів для того, щоб супроводжувати і опікуватися хворими під час їхнього паломництва, яке було б неможливим без цієї безкорисливої допомоги. Чого чи кого шукає тут сучасна людина – старі і діти, молодь і подружні пари, інваліди та їхні родичі. Чому сюди їдуть католики і православні, мусульмани та індуїсти і навіть… атеїсти? Кожен, хто побував у Люрді, свідчить про щасливий досвід особистої зустрічі з Пресвятою Богородицею, чия невидима присутність відчувається тут, як ніде більше. А ще кожен прагне побачити і пережити чудо милосердного втручання Божої Матері в людські страждання і покинутість. Історія Люрду почалася всередині ХІХ ст., коли 11 лютого 1858 року неосвічена дівчина Бернадетта Субіру, що походила з убогої сім’ї мірошника та пралі, збираючи з двома дівчатками хмиз на околиці селища, випадково опинилася перед гротом у скелі Массаб’єль. Саме тут, у невеликій печері, дівчинці зненацька явилася світла Панна, вбрана у білі одежі та блакитний пояс, яка відтак протягом кількох місяців із невеликими перервами з’являлася їй на цьому місці 18 разів. Боячись постаті, яку не бачив ніхто, крім неї, Бернадетта просила Панну назвати їй своє ім’я. Безліч разів на це прохання дівчина отримувала лише теплий усміх на вустах Незнайомки, проте одного разу виразно почула слова: «Я є Непорочне Зачаття». Хтось вважав дівчинку божевільною, хтось звинувачував її у шахрайстві. Однак цей єдиний вислів, який вона передала людям, змінив усе. Адже дівчина, що була ледь знайома з азами катихизму і вміла лише молитися на розарії, не могла знати таких слів. Дівчинці повірили. Кожне слово з вуст світлої Панни, Бернадетта передала людям: Божа Мати закликала до постійного і ревного покаяння, просила молитися за нерозкаяних грішників, заповіла на місці свого об’явлення збудувати храм на Її честь і здійснювати тут молитовні процесії. Незабаром вона покинула світ, щоб служити Богові в монастирі. Через 12 років монашества, у важких муках, спричинених туберкульозом кісток, св. Бернадетта відійшла до Господа, тіло 35-літньої монахині залишилося нетлінним і через довгі роки після її поховання. У 1933 році Папа Римський Пій Х проголосив Бернадетту Субіру святою. Невдовзі після Об’явлень був збудований санктуарій Божої матері Люрдської. Справжнім живим серцем цієї святині стало чудодійне джерело. «Пийте з нього та занурюйтесь у нього!» – заповіла Діва Марія. Вода з гроту, який тепер називають Гротом Чудес, зцілювала сліпих, калік, паралізованих, онкохворих, неплідних; за її допомогою люди виліковувалися від важких і невиліковних хвороб, і медицина була безсила пояснити причину цих зцілень. За більше, як 160 років існування джерела, число таких зцілень сягнуло вже близько 7000. А понад 60 випадків позбавлення від невиліковних недугів Католицька Церква визнала чудами! Сьогодні у Гроті Чудес у спеціальні купелі (11 – чоловічих та 6 – жіночих) із вірою в порятунок занурюються тисячі людей із розарієм в руках. Із люрдського джерела люди черпають воду, щоб забрати її з собою додому і розділити там з рідними та друзями, а найбільше тими, хто має проблеми зі здоров’ям. Тут же безперервно горять свічки. Перші з них на прохання світлої Панни сюди приносила сама Бернадетта, і з того часу вогні свічок – символ людської віри й покаяння – не згасають ні на мить. Тут можна побачити сотні гігантських свічок, розміром у людський зріст, вагою 40 і навіть 70 кг! «Це полум’я продовжить мою молитву», – такий напис на стінах пояснює все: люди прагнуть і після від’їзду з Люрду залишити тут частинку свого серця. Свічі горять також і за тих, хто з певних причин не зміг і ніколи не зможе відвідати Люрд.

Церква дає нам таїнство Єлеопомазання, яке належить до таїнств зцілення, тобто відновлення чи помноження освячуючої ласки в душі християнина. Ця тайна була установлена у Новому Завіті в часі прилюдної діяльності Христа. Ісус Христос установив тайну Єлеопомазання поручивши апостолам зціляти хворих, як про це говорить Євангеліє від Матея: «Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч». (Мт 10. 1, 8). Євангелист Марко теж пише, що Апостоли «вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мр. 6. 7, 12, 13). Апостол Яків так пояснює потребу і користь тайни Єлеопомазання: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних (священиків) і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5, 14-15). Єлеопомазання – це є тайна, в якій хвора особа через намащення святою оливою і завдяки молитві священика отримує освячуючу ласку до спасіння душі, а також деколи й здоров’я тіла. Духовними плодами тайни Єлеопомазання є передовсім оздоровлення душі, і якщо цього бажає Господь, також і тіла. Тому можемо сказати, що Єлеопомазання торкається цілої особи недужого, не тільки його душі, але і тіла. Через тайну Єлеопомазання недужий отримує ласку Святого Духа, який допомагає людині до спасіння, зміцнює довіру в Бога, завдяки чому християнин стає здатний надати сенс своїм терпінням і через це заховати внутрішню рівновагу і спокій серед терпіння, чи в часі недуги. Сила Божої ласки підносить на дусі недужого і утверджує в добрій вірі серед випробувань. Обов’язком членів родини недужого є старатися про те, щоби недужий мав нагоду приступити до святої тайни Єлеопомазання. Приймаючи Єлеопомазання в часі страждань і хворобі, християнин свідчить про свою віру і перемогу в Христа, який переміг гріх і смерть. Віддаючи себе Богові в Єлеопомазанні, недужий відкриває своє серце для Божої ласки, яка відновлює внутрішню цілість людини в часі недуги і цим запевнює її духовне зцілення та подальше духовне зростання у вірі надії і любові.