Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 4 жовтня 2020 року. №29/2020 (296)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 21, 33 — 43

Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?” “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.” Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його.

Ісус Христос часто говорив притчами, щоб наочно приблизити зміст свого навчання. Звичайно їхнє значення спочатку було закрите для слухачів. Які почуття товаришували тобі, коли ти слухав слова Євангелія? Буває, що ми гніваємося та хочемо помститися іншим, хочемо перехитрити їх. Ісус показує тут, що навіть з нашого гріха Він випроваджує добро. Кожне відкидання є благанням про любов. Так, як Бог не залишив Ізраїля в рабстві, так і тебе Він не лишить. Божа логіка є інша. Чи були в твоєму житті моменти, коли Бог випроваджував добро з якоїсь твоєї слабкості чи грішності?

Прихід Ісуса приніс добро для всього людства. Бог випровадив його, не зважаючи на те, що люди згрішили та відкинули Христа. Це добро випливає з Його спасенної муки й смерті на хресті. Бог постійно закликає нас до уважного слухання Його істин. Божа логіка полягає на істині любові, яка перевищує все. Господи, я дякую Тобі за твій чудовий план любові та за те, що Ти прагнеш єднатися зі мною, хоча я є тільки грішною людиною.

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

Серце Ісуса, всякої слави найдостойніше

Старі притчі та казки повні прикладів про істинність приказки, що не слід судити про книгу за її обкладинкою. Людина приходить на якусь землю з нізвідки, невідома широкій публіці. Лише хід подій розкриває її справжню природу. Іноді під ганчірками бездомних ми знаходимо великого мудреця, часом — хороброго героя, а інколи — королівського спадкоємця. Існують історії, де людина живе серед інших, але не розпізнана. Лише велика загроза змушує її показати, що в неї всередині. Показує тоді свою гідність, хоробрість і чесноту. Раптом її раніше невідоме ім’я, з’являється на устах кожного, люди співають пісні про неї і всі її хвалять, бо вони дізналися про її велич. Іноді знову буває інакше — люди допомагають бідній людині, яка потім виявляється великим правителем і щедро винагороджує їх серце. Іноді навіть в тій чи іншій країні розповіді говорять про гостей, які виявилися посланцями самого Бога. Існує в Польщі історія П’яста Колодзея, який прийняв у свій дім втомлених мандрівників. Прислів’я, напевно добре відоме, що «гість вдома, Бог вдома» буквально виповнилося — його дім та родину поблагословив сам Бог.

Подібна історія трапилася з Авраамом тисячі років тому; в спекотний день, відпочиваючи біля входу до свого намету, він побачив трьох мандрівників. Авраам, ймовірно, відчув, з ким має справу. Що на Землі є ще один Мандрівник, який шукає собі дім; хоча його хвалять поривчасті вітри та бурі, а також пишність океану та кожне зернятко піску в пустелі, Він хоче для себе іншої слави. Земля повна Його істот, великих і малих, і серед зірок, які Він запалив на небі, може бути ще сто мільйонів таких земель. Таким чином, Авраам, сам мандрівник, прийняв і угостив великого і незбагненого Бога. Той, кому служить усе, тричі святий, Триєдиний Творець світу, нарешті знайшов свою славу; ця слава «сиділа навпроти» нього. Нехай кожен, хто шукає Божої слави, подивиться на цей намет, який Єдинородний Син, одвічне Слово Боже, поставив між нами. Бо Слово стало тілом; Воно блукало, спочатку не прийняте своїми — недалекоглядними людьми, непривітливими, жадібними, зайнятими лише роботою чи бойовими діями, людьми, що шукають своєї слави, словом — нелюдськими людьми. Той, кого відкинули, називається Ісусом Христом, і в Його житті сяє повнота Божої слави. Сяє повнота Божої слави в очищенні прокажених — так, але тим більше в тому, що Він не цурався торкатися їх, у воскресіння мертвих — так, але ще більше в тому, що Він врятував жінку від каменування, в Його словах про найкрасивіше з Царств — так, але навіть більше — в тому, що він мовчав, ніжно дивлячись з хреста на розбещений світ, який відкидав Його. Це вивищення та слава пронизують все Євангеліє і змушують на все подивитися інакше — може, те, що здається чудовим на перший погляд, насправді є малим і незначущим? А що крихітне і непомітне — це насправді найголовніше? Щоб, можливо, Бог потребував, перш за все, не наших вчинків, наших слів, обіцянок та резолюцій, але спочатку – нас самих.

Сьогодні славою Христа є всі святі на небі; вони потрапили туди завдяки Його Пресвятому Серцю. Їх щастя — це Бог, і вони, якщо можна так сказати, випромінюють Його славу чіткіше, ніж сонце. Тому що у вічній короні Ісуса Христа є лише золото людської доброти, є рубіни крові мучеників, перлини дівоцтва і весь дорогоцінний камінь тих людей, які повноцінно жили — вони справді любили свої родини, своїх близьких і кожного мандрівника цієї божественної землі.

Василь Сухомлинський «БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА»

Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:— Стрибай собі до свого дупла. Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї. Вона й розповіла їм про Добру Людину.