Роздуми над Євангелієм
Сьогоднішнє Слово походить із Євангелія від Матея: Мт. 24,37-44
Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому.Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте.
Ми займаємося щоденними справами: їмо, п’ємо, працюємо, створюємо родини… Це добрі й необхідні справи. Однак Ісус порівнює таку щоденну рутину з трагедією потопу, бо «ніхто не зауважив, як прийшов потоп і затопив усіх». Чи ти колись запитував себе питання, чому з усіх людей лише Ной урятувався?
Ісус заповідає, що прийде в подібний спосіб, як колись надійшов потоп. Тоді не матиме значення, яка в тебе професія, який соціальний статус і рівень заможності, бо часом ми вважаємо, що наша праця й справи, які ми виконуємо, шляхетніші й важливіші, ніж в інших людей. Однак праця й суспільний стан не можуть врятувати людину. А Бог дивиться по-іншому, ніж людина, бо бачить серце. Чи слова Ісуса про минучість земного життя лякають мене, чи пробуджують віру та надію? Яким є моє ставлення до слів Ісуса?
Господь говорить сьогодні: будьте готові! Він не домовляється з нами про конкретний день і годину, але попереджає нас про вічність, яка чекає нас. 
Хоч зараз живемо в часі, Бог запрошує нас до того, щоб ми припинили будування сенсу нашого існування в тимчасовому житті. Ісус каже: чувайте й будьте готові!
Проси Господа, щоб відновляв у тобі прагнення перебування з Ним зараз й у вічності, щоб допоміг приготуватися на Його останнє пришестя в славі.
Продовжуємо роздуми над книгою «Нагірна проповідь: шлях до повноти життя» Яна Анджея Клочовського.
БЛАЖЕННІ УБОГІ ДУХОМ
Блажені убогі духом, бо їхнє царство небесне. (Мт. 5,3)
Блаженства – це автопортрет Христа, але той автопортрет, який містить вказівку для нас: іди моїми слідами.
Таємниця убозтва торкається самої глибинної суті Об’явлення Божого. «Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним бувши багатим, щоб ви Його вбожеством розбагатіли» (2 Кор 8,9)», — говорить апостол Павло. Чим же Господь міг об’явити у видимий для нас спосіб своє багатсво? Людська уява завжди наділяла богів знаками людської влади: скіпетри, корони, трони… Так і християнство, — коли стало офіційною релігією Римської імперії, вчинило з Христа імператора усього світу. А втім, Він прийшов убогим.
Убогий – означає такий, що принизився. Убогість Христа – це ключ до розуміння тайни приходу до людини. Ось стою перед тобою, стукаю у твої двері, — якщо хочеш, відчиниш. То паломник, мандрівник, який делікатно стукає у двері й хоче, щоб його прийняли.
І звертається Христос до убогих – убогих духом, бо тільки вони готові відчинити. Багаті перймаються тільки собою, не чують стуку, мають багато справ, не мають того духовного слуху, який дозволив би їм почути і прийняти.
Духовна убогість – це не лише зречення надмірних турбот, а й позиція, дуже близька до покори. Убогі духом є покірні, тобто відкриті на прийняття дару. Вони не зациклені безперервно на собі та на розв’язуванні власних труднощів. Людина, ібога духом, є простою людиною у найблагороднішому значенні цього слова.
Убогість духом означає невсипущу працю, яка наказує нам вийти поза зачароване коло егоцентризму, яке часто виникає не з надмірної любови до себе, а з надмірної ненависти. Можна ненавидіти себе і безперервно клопотатися собою – це велика небезпека, бо тоді не почуєш стуку, не побачиш, що поряд проходить Господь, не зауважиш іншої людини, бо надміру переймаєшся власними проблемами.
Убогий духом відкритий на багатство Бога. У такому розуміння убогість є умовою любови. Мусиш бути покірним, щоб дозволити себе любити, щоб дозволити, щоб Бог тебе полюбив, аби полюбили тебе інша людина. Бути убогим – означає мати місце на любов. Але убогість духом необхідна також для свідчення любови. Убогий духом – це той, хто вміє прийняти любов і вміє свідчити любов.
Убогість духом – дуже важливий ключ, що відкриває перспективу поглибленого, зрілішого, відповідальнішого духовного життя кожного з нас.
Роздуми для кожного (Варто задуматись)
Дідусь з реанімації: 12 років він заколисує чужих дітей в лікарні
Девіду 82 роки, його власні дочки і внуки давно виросли. Тож двічі на тиждень він приходить доглядати за дітьми в лікарні. Щоб носити на руках чужих недоношених малюків і підтримувати їхніх батьків, 12 років тому чоловік пішов на пенсію і залишив роботу в бізнес-маркетинзі.
Маленький Логан народився на 25-му тижні. Він був дійсно крихітний – важив менше 1 кг. Попереду були 6 тижнів в дитячій лікарні. Цей час став справжнім випробуванням для його батьків, які не могли постійно бути зі своїм малюком – вдома на них чекала його старша сестра. Щоранку його мама Мері Бет Брюлет дві години їхала до свого сина в лікарню і щоночі поверталася додому – до своєї старшої дочки. Маленький Логан, якому було необхідне людське тепло і спілкування, залишався в лікарні один. Принаймні, так думала його мама. Одного ранку вона як завжди прийшла в уже знайоме відділення і побачила, що її сина тримає на руках літній чоловік.
«Коли я побачила дідуся, я, звичайно, не змогла стримати сліз», – розповіла вона пізніше в інтерв’ю WXIA. «Мій любий малюк так затишно лежав у нього в долонях, а дідусь був такий щасливий, ніби це був його власний онук». Мері встигла зробити пару знімків дідуся з її дитиною. Пізніше фото опублікували на сторінці Дитячого госпіталю в Атланті.
«Деякі мої друзі запитують, що я тут роблю. Я відповідаю: «О, я тримаю дітей. Іноді вони на мене зригнуть або можуть обпісяти. Це чудово!» Вони дивуються: «Навіщо це тобі треба?» Вони просто не розуміють, яку віддачу я отримую, коли тримаю немовлят на руках», — пояснює Девід.
Розпочинається Адвент, коли очікуємо на Ісуса, який колись прийшов на землю як мале Немовля. Ми також зараз очікуємо на Господа, який приходить у наше життя. Приготуймо наші серця на прихід Спасителя і з вірою намагаймося зрозуміти, яку віддачу дає нам Господь за нашу любов до Нього.
Римсько-Католицька Церква,
вул. Декабристів 32, 54001 Миколаїв а/я 333.
e-mail: arepin13@gmail.com
тел. +38(0512)47-06-36, +38(063) 84-09-865
настоятель о. Олександр Рєпін TChr
Редактори: Рускуліс Лілія, Шаповалова Олена, с.Фаустина OSB
