Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 5, 1 – 12а

Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.

Найважливіші моменти зустрічі людини з Богом проходять, зазвичай, на якійсь горі. На горі Авраам отримує наказ від Бога, щоб не вбивати свого сина Ісаака. Мойсей на горі отримує заповіді, які знаменують завіт Бога з людиною. Також в Євангелії багато разів ми бачимо Ісуса, коли Він піднімається на гору. Це час Його близькості з Отцем. Як глибоко ти хочеш пізнати Їхню любов? А може хочеш досвідчити її в своєму щоденному житті?

Коли Ісус оповідає про блаженства, говорить, перед усім, про себе самого. Бо Він через своє земне життя та смерть на хресті ввійшов в досвід кожної людини: бідної, тієї, що переживає смуток, тихої, чистої серцем або переслідуваної. Бо Ісусові залежить на цих близьких стосунках з кожною людиною. Використай час молитви, щоб розказати Ісусові про те, що тяжкого діється в твоєму житті. Будь щирий, не бійся. Дозволь Йому послухати твоє серце.

Ісус — Бог міцний. Його слова — це не порожні балачки, вони чинять те, що означають. Коли Ісус говорить, що хоче благословити тебе, Він реалізує те, про що говорить. Він не хоче залишати тебе самотнім, але прагне вчинити чудо в твоєму житті. Він хоче подарувати тобі радість. Чи ти віриш в те, що Господь може вчинити те, що говорить? Якщо ти бачиш, що твоєї віри недостатньо, щиро скажи Йому про це.

Розкажи Ісусові, що діялося з тобою під час цієї молитви і нічого не приховуй від Нього.

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

Серце Ісуса, яке Отець собі дуже вподобав

Щодня повстає мільйони фотографій. Сьогодні майже кожен має при собі камеру. Немає нічого простішого, ніж зберегти момент на картині. Потім ви можете надіслати їх своїм друзям, показати їх в Інтернеті або видрукувати їх та вкласти в альбом. Мудрі люди кажуть, що ми сьогодні живемо в час «образкової цивілізації», в якій образ говорить більше, ніж слова. Можливо, тому ми ставимо людський вигляд так високо. Люди витрачають багато часу і грошей на зовнішній вигляд. Скільки зусиль докладають вони, щоб залишитися молодим! І все-таки рано чи пізно зруйнує їх час або хвороба. Але є ще один вимір краси.

У Старому Завіті краса і пишність супроводжують самого Бога: «Велич і блиск перед обличчям у нього, сила і сяйво в житлі його.» Те, що Бог створив, також має гармонію і порядок, які захоплюють серце людини. З іншого боку, ми знаходимо застереження на сторінках Біблії не захоплюватися поверхневим виглядом. Краса іноді обманлива. Автор «Книги мудрості» робить зауваження язичникам, які «вогонь або вітер, або пливке повітря, або зоряне склепіння, або бистру воду, або світила небесні вважали за богів, правителів світу. — вони нехай знають, наскільки їхній Володар кращий, бо сам Творець краси творив їх (…) Бо з величі та краси створінь по аналогії можна дійти до пізнання їхнього Творця».

Вигляд зірок велить псалмоспівцю кликати: «хто така людина, що пам’ятаєш про неї, або людський син, що навідуєшся до нього?» Бог створює речі, які є добрими і тому прекрасними. Людина є найпрекраснішим із Його створінь. Тим більше, що Месія пообіцяв Ізраїлю бути «найкрасивішим із людських синів»: «Твоя врода перевершує красу людських синів.» (Пс 45, 3)

В Ісусі Христі Бог подарував світові найвищу красу. Коли ми читаємо Євангеліє, з кожною притчею, кожним чудом і ділом Господа Ісуса, стає зрозуміліше, що Він для нас як світло. Життя Христа прекрасне в зворушливій формі, воно заохочує нас до наслідування. Ісус — «найкрасивіший із синів людських», як передбачив псалмист, але це видно перш за все у його вчинках. Христос прекрасний, коли молиться і каже Отцю «Авва», коли він вчить апостолів, як молитися. Ми бачимо його блиск у делікатності, з якою Він торкається прокажених, у любові, з якою Він обіймає дітей, у повазі, яку Він виявляє до всіх, у тому числі до відкинутих. Ісус схожий на польові лілії, одягнений у добро і милосердя, які виявляє до найбідніших, у мужності, з якою Він захищає жінку, засуджену на побиття камінням. Хоча не має куди покласти голову, «навіть Соломон у всій своій пишності» не може зрівнятися з Ісусом, одягненим в одяг любові. Це ми бачимо особливо тоді, коли для нашого спасіння Ісус кидається в палаючу піч Страстей. У стражданні Він випробовується як золото, і хоча тортури та побиття змінили його обличчя до невпізнання, наші серця звертаються до Нього. Небесний Отець добре знав свого Сина, Він знав, чим Він обдарує людей. Тому при хрещенні Господа Ісуса з небес пролунав голос: «Це Син Мій улюблений, якого Я вподобав. Слухайте Його!»

Ми покликані дивитись на красу Божого серця. Але це ще не все — через Хрещення Бог робить нас своїми прийомними дітьми в Христі. Ми, звичайні люди, які маючи в собі схильність до зла та гріхів, мають також шанс на духовну красу. Хрещення розпочинає життя Боже в нас і показує цілком новий вимір світу. Мало того, приваблювати і задовольняти нас має нас не лише те, що видно очам. Ми покликані наслідувати Христа і наслідувати Його приклад, шукати сліди Божої краси у інших людей. На Хрещенні ми отримали білий одяг, можливо, ми навіть не знаємо, де він. І все ж це був лише знак одягання в Христа. Чи можемо ми сьогодні, дивлячись на своє життя, побачити що ми одягнені в Нього – в Христа?

*******

Легенда про щастя

Ви чули легенду про щастя? Стверджують, що воно перебувало в золотистому, щільно стуленому пуп’янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто — силою, хто — хитрощами, хто — заклинаннями. І йшли до тієї квітки старі й молоді, здорові й каліки, ішли царі зі шляхетним почотом і жебраки з торбами, ішли багатії-марнотрати й злидарі без гроша за душею. Натовп біля квітки збирався і згодом розходився ні з чим.

Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, ішла натомлена тяжкою працею бідна жінка, вела за руку свого маленького сина. їй хотілося бодай подивитися на пуп’янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не бачила за все своє життя, лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.

Жінка тихенько, із завмиранням серця наблизилася до квітки… Раптом її хлопчик, побачивши пуп’янок, дзвінко й голосно, як може лише дитина, розсміявся.

І сталося диво! Тієї самої миті пуп’янок розкрився. Те, що не вдавалося зробити ні силою, ні хитрощами, зробив веселий безтурботний сміх. Дорослому часом важко збагнути, що не все можна купити за гроші, не все можна здобути хитрощами. По-справжньому щасливою може бути лише дитина: їй так небагато для цього треба.

Ніколи так не буде, щоб було все! Завжди чогось не вистачає: грошей, здоровя, любові… В пошуках цього ми не помічаємо того, що маємо… І не вміємо радіти тому, що в нас є… Щасливий не той, хто все має, а той, хто радіє тому, що в нього є…