• Воскресенье , 17 Январь 2021

Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв 10 листопада 2019р. № 29/2019 (260)

Роздуми над Євангелієм

Сьогоднішнє Слово походить із Євангелія від Луки: Лк 20, 27-38

Деякі з садукеїв, що кажуть, ніби нема воскресіння, приступили й спитали його: “Учителю, Мойсей приписав нам: Коли чийсь брат, одружений, умре бездітним, нехай його брат візьме за себе його жінку й відродить потомство братові своєму. Сім ото братів було. Перший узяв жінку й помер бездітним. Потім другий, і третій, і так семеро умерли, не зоставивши дітей по собі. Врешті, померла й жінка. Жінка та, отже, при воскресінні, кому буде за жінку, бож семеро мали її за жінку.” Ісус відповів їм: “Сини цього світу женяться і виходять заміж. Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони — сини Божі, бувши синами воскресіння. А що мертві воскресають, ‑ це й Мойсей при кущі дав був зрозуміти, де він назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака й Богом Якова. Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього.”

 

«Славою Бога є жива людина, а життям людини є споглядання Бога» ‑ пише Св. Іриней Ліонський. Бог хоче, щоб ти жив і мав повноту життя. Смерть і гріх не мають останнього слова. Ісус подолав їх, ми маємо надію, що будемо брати участь у Його воскресінні. 

Приклад садукеїв із сьогоднішнього Євангелія показує нам, як важко людині уявити майбутнє вічне життя. Ісус веде нас в глибину цього питання, яке вимагає віри й довіри Богу. Довіра визволяє нас від страху, який може народжуватися тоді, коли ми намагаємося уявити собі майбутнє вічне життя. Чи ти довіряєш Богу? Як ти уявляєш собі життя після смерті?

Уже сьогодні в Ісусові ми маємо те, що чекає нас у вічності. Ми є Божими дітьми, ми є учасниками воскресіння, якщо з’єднуємося з Христом і живемо в Його Дусі. Чи ти досвідчуєш цього в своєму житті?

Щиро розмовляй з Ісусом про все, чого не розумієш, і про те, що непокоїть твоє серце. Віддай Йому також плоди сьогоднішньої молитви, як приятель Приятелеві.

 

 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ І НЕ ТІЛЬКИ…

Розмови про смерть ‑ це завжди складно. А говорити про це з дітьми не просто страшно, а іноді й узагалі неможливо. Часто через те, що батьки не знають, як це робити правильно. Страх зашкодити дитячій психіці не дозволяє багатьом порушувати цю тему в родинах.

 

ЯК РЕАГУЮТЬ НА СМЕРТЬ МАЛЮКИ Й ПІДЛІТКИ

До 5 років. Дошкільнята здебільшого бачать смерть як щось тимчасове, безлике й таке, що можна змінити.

В історіях, які вони читають чи дивляться, герої можуть раптово оживати. Тому не дивно, що малюки ще не розуміють, що відбулося.

5-9 років. У цей період більшість дітей починає бачити, що всі живі створіння зрештою помирають і йдуть від нас безповоротно.

Як правило, вони не асоціюють себе зі смертю й думають, що можуть уникнутиїї.Можуть асоціювати смерть з різними зображеннями, зокрема й зі скелетами.

9-12 років. Діти починають сповна розуміти, що смерть незворотна й вони теж колись помруть.

Важливо пам’ятати, що всі малюки розвиваються різним темпом і кожен – унікальний.

Даймо собі сьогодні відповідь на кілька запитань:

Чому треба говорити про смерть?

Багато батьків бояться говорити дитині про смерть, аби її не налякати. Однак психологи зазначають: дитяча психіка дуже пластична. Страх травмувати дитину повідомленням про смерть ‑ це скоріше невротичний страх батьків. Діти сприймають інформацію частинами ‑ стільки, скільки можуть сприйняти.

«Навіть якщо дитина втратила когось із рідних ‑ маму, тата, брата або сестру, вона може отримати відповідь на своє запитання й піти далі гратися з іграшками. Дорослі дивуються: як таке можливо, адже сталося горе? А в дитини так спрацьовує психіка, вона її захищає».

Психологи застерігають: дітям обов’язково варто пояснити, що сталося. П’ятецька додає:«Дитина зчитує інформацію з дорослих, вона розуміє: відбулося щось погане. Її треба заспокоїти, пояснити, що вона у цьому не винна. Діти егоцентричні, вони думають, що все крутиться навколо них, тому часто починають винити себе: я погано поводилася, й трапилось щось нехороше».

Діти комунікують із навколишнім середовищем. До 6-7 років у них формується власний світогляд, у якому так чи інакше існує уявлення про смерть. «Смерть є в дитячих книжках, мультфільмах. Це казка, вона знайомить малечу з різними сторонами життя. І якщо ви читаєте щось подібне, то не треба боятися обговорювати такі теми», ‑ говорить практикучий психолог Максим Жидко.

Порушувати тему смерті треба тоді, коли дитина про це запитує. Зазвичай, це вперше відбувається у віці 5-6 років. Максим Жидко наводить простий приклад:

«Дитина бавиться з метеликом, у нього красиві крильця. Вона їх відриває, хоча й не має на меті заподіяти комасі шкоду. Вона не розуміє, що відбувається. Метелик більше не рухається. Дитина запитує: «Я далі хочу бавитися з метеликом, що з ним?». Мама говорить: «Він помер». Для малюка це незрозуміло, він може подумати, що метелик не хоче з ним бавитися».

Не можна говорити, що метелик просто заснув. Це створює певну ілюзію: якщо людина спить, то колись вона має прокинутися. А у випадку смерті цього не відбудеться.

Як говорити про смерть?

Важливо те, як самі батьки ставляться до смерті,‑ пояснюють психологи. Якщо вона їх жахає, то навіть тоді, коли вони говоритимуть дитині правильні слова, ті зчитають реальні емоції і зрозуміють: щось не так.

Дитяча психотерапевтка Еліна Ворожбієва розповідає: «З маленькими дітьми дуже легко працює метафора повітряної кульки. Коли ми народжуємося, то це ніби наповнена повітрям кулька, яка літає в небі. Коли повітря виходить, то вона зморщується, і врешті падає на землю. Людина перестає жити. Ми даємо дитині розуміння того, що життя і смерть ‑ це колообіг».

Чи варто брати дітей на кладовище?

Психологи говорять, що вже з 5 років дитину варто запитувати, чи хоче вона піти на кладовище попрощатися з померлою людиною. Якщо вона цього хоче, то їй треба крок за кроком пояснити, що відбуватиметься. Попередити, що люди можуть сильно плакати, що навколо будуть могили. Все це треба для того, аби дитина не злякалася. Іноді діти не хочуть йти на цвинтар, тоді варто залучити їхдо іншої роботи: коли вдома готуються до поминань, попросити дитину розставити посуд, розкласти серветки.

«У Донецькій області в селі був хлопчик, який потрапив під обстріли. Йому на той час було 13 років. Але найбільшою травмою в його житті було інше: він не зміг попрощатися з батьком, який помер, коли йому було 7 років. Мама вирішила, що для дитини це буде занадто страшно, і не взяла його на кладовище. Біда проробляється завдяки ритуалам, його цього позбавили. І радість, і горе найкраще переживати в спільноті. Коли дітей долучають до спільноти, яка переживає горе, вони відчувають себе частиною цього й простіше до всього ставляться», ‑ пояснює кризова психологиня та дитяча психотерапевтка Еліна Ворожбієва.

URL: https://hromadske.ua/posts/povitryani-kulki-zduvayutsya-yak-govoriti-z-ditmi-pro-smert

 

 

Притча «Чого боятись?»

Одного разу почалася сильна злива. Всі діти прибігли додому, але наймолодшої доньки не було.

Мати занепокоїлася й пішла шукати її. Надворі йшов дощ, безперервно виблискували блискавки й гримів грім. Від цих блискавок ставало страшно й моторошно.

Мама кожен раз лякалася, коли блискавка виблискувала.

Незабаром жінка знайшла свою дочку, дівчинка бігала й гралася під дощем.

Уся змокла, але щаслива вона стрибала й танцювала. І кожен раз, коли в небі вдаряла блискавка, дівчинка піднімала своє обличчя! Мама була дуже здивована:

Що ти робиш?-запитала вона.-Тобі не страшно? Невже ти зовсім не боїшся грози?

А чого тут боятися?– Весело відповіла дівчинка.

— Мама, дивись, я танцюю,‑ а небо мене фотографує!

І в цей момент чергова блискавка освітила щасливе обличчя дівчинки…

URL: https://pritcha.com.ua/tag/sekret-shhastya/

 

Як демонструє притча, дівчинка змогла змінити як своє, так і материне уявлення про страх, вимріявши в блискавиці фотографа, який прагне запам’ятати щасливі моменти її життя. Якщо не станете як діти, не ввійдете в Царство Небесне.

 

Римсько-Католицька Церква,

вул. Декабристів 32, 54001 Миколаїв а/я 333.

e-mail: arepin13@gmail.com

тел. +38(0512)47-06-36, +38(063) 84-09-865

настоятель о. Олександр Рєпін TChr

Редактори: Рускуліс Лілія, Шаповалова Олена, с.Фаустина OSB

Related Posts

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!