• Четверг , 13 Август 2020

Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 12 липня 2020 року. №28/2020 (295)

 

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 13, 19

Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його, Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. Хто має вуха, нехай слухає.”

 

Уяви собі поле, повне колосся, подивися на зерна в ньому. Яке це багатство!

Яким є ґрунт твого серця, куди падають Божі слова: чи є він кам’янистою місцевістю, повною тернин, чи життєдайною землею, яка принесе урожай. Сьогодні Ісус запрошує тебе для того, щоб поміркувати про стан твого серця. Проси Його про благодать, щоб Слово Боже принесло щедрі плоди в твоєму житті.

Навіть тоді, коли зерно вже впало на несприятливий ґрунт, вітер і вода Божої благодаті можуть учинити так, що воно змінить своє місце на таке, де ґрунт є достатньо життєдайний, щоб принести плоди. Адже для Бога немає нічого неможливого. А Боже слово не повертається до Нього безплідним. Однак Господь не може вчинити в нашому житті нічого без нашої згоди. Чи ти бажаєш жити з Його словом кожного дня?

Повернемося до зображення колосків пшениці. Всі вони приносять різні плоди, бо не кожний мусить принести найбільший плід. Так само й люди. Достатньо, якщо принесеш такий плід, до якого запросив тебе Господь. Важливо, що ти хочеш співдіяти з Божою благодаттю, щоб Слово приносило плід у твоєму житті. Спробуй зауважити та подякувати Господу за плоди, які Його Слово принесло в твоєму житті до цього часу. Які це плоди?

Поговори з Богом як приятель із приятелем про те, що турбує тебе. Подякуй за плоди, які Боже Слово принесло в твоєму житті.

 

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

 

Серце Ісуса, справедливості і любові скарбнице

 

Святе Серце Ісуса — це святилище, в якому знаходяться справедливість і любов. Бог справедливий, тобто за добро винагороджує, а за зло карає. Бог також милосердний, тобто Він охоче прощає грішника, який кається в своїх гріхах. Бог один. В Ньому всі якості є одним. Наша некомпетентність та обмеженість змушують нас бачити в Богу кожну річ окремо, тому ми відрізняємо у Ньому: добро, справедливість, мудрість і всемогутність. Але так само, як і в призмі, один білий промінь світла розкладається на сім кольорів веселки, тому в нескінченній досконалості Бога, що є одним, ми бачимо різні якості. У Євангелії ми знаходимо не лише слова, сповнені любові, які зворушують нас до сліз, але й громовий гнів справедливості, що наповнює нас жахом.

 Безумовно, Ісус був дивовижним, коли докоряв фарисеям: «Горе ж вам, книжники та фарисеї […] сліпі проводирі сліпі […] лицеміри! […] Змії, поріддя гадюче, Як вте­чете від суду геєни? » (Мт 23, 13–35). Або коли Він сказав про спокусників, які приносять згіршення: «А хто спокусить одного з цих ма­лих, які вірять у Мене, тому краще повісити млинове жорно на шию і втопити у морській гли­бині. Горе світові від спокус! (Мт 18, 6-7). Він сумно сказав про Юду: «Краще було б цій людині не народитися» (Мт 26, 24).

Ісус, хоч і добрий Вчитель, не побоявся із усією ясністю та силою висловити фундаментальну правду про пекло: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь» (Мт 25, 41). Дійсно, Ісус сповнений любові, але і породжує страх. Він сповнений любові до тих, хто Його любить; однак Він попереджає тих, хто Його забуває. Немає нічого більш трагічного, ніж зневажене та відкинене кохання.

Може у когось із нас є сумніви: якщо Господь Ісус такий добрий і милосердний, то як може існувати пекло?

Воно існує, бо Бог – це також безмежна справедливість. Також немає сенсу думати, що якщо Бог добрий, то Він закриває очі на людські гріхи та помилки. Це те, що іноді роблять люди, бо людська любов недосконала. Бог милосердний і милостивий, але справедливий. Тож коли ми опинимось перед престолом справедливості, нас буде судити з усією точністю та справедливістю.

На момент смерті наш час милосердя закінчиться. Ніхто не повинен бути під ілюзією, що Божественний Суддя поведе його на небо, якщо він цього не заслужив; або що Він дасть йому слави вищу на ступінь, ніж він мав на це право.

Якщо хтось молиться, щоб Бог був милосердним до нього на суді, то Бог може почути його лише таким чином, що в цьому житті Він надасть йому необхідні благодаті, щоб він міг очиститися від гріхів і витривати в Божій благодаті до самої смерті.

Коли людина замислюється над справедливістю Бога, вона відчуває острах і може впасти духом. Однак, коли вона роздумує над любов’ю Бога, тоді відчуває довіру, а іноді і впевненість. Ми повинні поєднувати ці почуття: мати обережну довіру і довірливий острах.

Добрий Ісусе, який був милосердним до найбільших грішників, дай нам так пройти через випробування земного життя, щоб ми могли віками прославляти Твою милість на небі.

 

 

 

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Дівчинка і ромашка

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини. Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя і запитує:

— Хто там плаче під каменем?

— Це я, Ромашка, — почувся ледь вловимий голосок. — Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь…

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.

— Спасибі тобі, дівчинко, — подякувала Ромашка, виструнчившись і

зітхнувши на повні груди. — Ти звільнила мене з-під Кам’яного Гноблення.

— Як же ти потрапила під камінь? — запитала дівчинка.

— Обдурило мене Кам’яне Гноблення, — відповіла Ромашка, — коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам’яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачи­ти Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.

Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.

— Як добре бути твоєю, дівчинко! — часто говорила Ромашка.

— А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги? Якби ти була нічия? — запитала дівчинка.

— Я б умерла від горя,— тихо мовила Ромашка. — Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Он та Вогняна Маківка — вона дружить із Сонечком. Сонечко шепоче їй: «Ти моя, Вогняна Маківко». Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки. А он та Волошка — товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: «Прокинься!» Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю.

Чи згодні ви з думкою Ромашки, що «нічиїх квітів не буває»?

Чи є у вас друг квітка?

Як ви думаєте, що сталося б із Ромашкою, якби дівчинка її не звільнила?

Чи важко бути справжнім другом? Що необхідно для того, щоб дружити по-справжньому?

Чи є у світі природи хтось, із ким усі дружать, із ким ніхто не хоче дружити, із ким дуже легко або дуже важко дружити?

Якими якостями має володіти людина, щоб бути другом природи? Що можуть зробити для природи її кращі друзі?

 

Related Posts

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!