Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Марка: Мк 13, 24-32
За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться. І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою. Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. Від смоковниці навчіться притчі: Коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що близько є літо. Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що — близько, під дверима! Істинно кажу вам: Не перейде цей рід, доки усе це не здійсниться. Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть. Про день же той чи годину — ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, — тільки Отець.
Кінець світу – це не тільки якась віддалена жахлива дійсність, що чекає нас невідомо коли. Часом ми переживаємо наші особисті «кінці світу», коли зустрічаємо на своєму життєвому шляху неочікувані перешкоди, коли помирає близька людина, коли віртуозно складений план раптово перетворюється в руїну. Які почуття й думки з’являються у тебе, коли ти чуєш, що в такі хвилини Ісус хоче прийти тобі на допомогу та направити до тебе своїх ангелів?
Переміни в дозріванні плодів провіщують близький прихід літа. Придивляючись до всього цього, що часами є болісним, тяжким і прикрим, ми також можемо відкривати знаки змін, які наближаються, знаки того, що Ісус вже чекає біля дверей. Які ситуації, рішення або зустрічі були для тебе таким знаком змін на краще?
Непокоїть нас ця постійна непевність. Ми б хотіли напевно знати, мати письмове підтвердження, знати точний час, коли те, що нас вбиває і веде до смерті, раз і назавжди буде здолано. Слухаючи текст Євангелія, спробуй задуматися над тим, що допомагає тобі повірити й довіритися Ісусові, незважаючи на відсутність знання та розуміння.
У кінці молитви розкажи Ісусові про те, що ти відкрив для себе під час цієї молитовної розмови з Ним. Святий Ігнатій Лойола в щоденному рахунку сумління запрошує до вдячності Богу за кожне добро, що є на нашому шляху. Це дає можливість побачити, як ми відповідаємо на це добро. Пригадай, із яким добром ти зустрівся востаннє й подивися, які відчуття ти переживаєш, коли згадуєш це добро.
На кінець цієї молитви можеш попросити Бога про можливість ділитися добром у своєму житті й дякувати за нього. Також можеш попросити вміння оцінювати свої щоденні старання, аби бути ближче Бога.
*****
Кожне таїнство дає нам Божу благодать. Щоб прийняти благодать в повноті, потрібно добре приготуватися до таїнства. Розпочинаємо роздумувати над таїнством Сповіді, з яким так часто зустрічаємося.
Книжка Костянтина Морозова OFMCap «Як добре сповідатися» (продовження)
Чому Бог пробачає гріхи?
Навернення — це також благодать, подарунок від Бога. По цей дар Ізраїль молиться: «Наверни нас, і ми повернемось до Тебе». Сам Бог схиляє до навернення. Він зраджений Ізраїлем, не зраджує і не залишає Ізраїля, а своєю любов’ю веде його до справжнього розкаяння. У 16-му розділі Книги Пророка Єзекиїла образно розповідається про взаємини Бога та Ізраїля. Ізраїль тут представлений як дівчинка, яка була залишена помирати при дорозі, аж ось дорогою приїздив молодий принц, який попіклувався про неї, ввівши до свого дому. Згодом, коли вона дозріла, він взяв її за дружину і вельми прославив. Але через деякий час вона почала зраджувати своєму чоловікові, аж до тієї міри, що сама платила своїм коханцям. Незважаючи на великі гріхи Ізраїля, хімія Бог готовий своєю любов’ю перемогти невірність свого народу: «Я згадаю про мій Союз з тобою за днів твоїх молодощів. Я встановлюю з тобою Мій союз, і ти знаєш, що Я — Господь, щоб ти згадала і засоромилася, і не посміла більше зі стиду й уст відкрити, як Я прощу тобі все, що ти коїла».
Отже, навернення у Старому Завіті (єврейською — «шуб») можна представити як повернення на дорогу після того, як з цієї дороги збочили. Щоб повернутися на правильний шлях, треба розвернутися і піти по своїх слідах у зворотньому напрямку аж поки не дійдемо до точки, де почалося відхилення від шляху.
У Новому Завіті представлена трохи інша ідея навернення, яка передається давньогрецьким словом » метаноя», що перекладаємо як покаяння, розкаяння.
» Метаноя» — це зміна способу мислення, це певний радикальний переворот у менталітеті. Йдеться вже не стільки про повернення назад, скільки про крок довіри вперед. Царство Боже наблизилося, присутність Бога біля людини стала максимально близькою в Ісусі Христі. Як говорять отці Церкви, Воскреслий Ісус і посланий Отцем Святий Дух є руками Отця, простягнутими до людини. Людина через віру і навернення робить, як дитина, крок назустріч обіймам Отця, отримує примирення з Отцем і глибоку єдність з Розі п’ятим і Воскреслим Христом та наповнюється Духом любові.
Отже, Бог пробачає гріхи з огляду на свою любов, якої не можна заслужити. Але це пробачення ми засвоюємо на дорозі навернення, яке є процесом, що розпочинається першим розкаянням в гріхах і триває все життя. Адже відліплення від старого гріховного стилю життя не відбувається миттєво. Як правило, у цьому процесі на початку має місце якийсь сильний момент Божої спонуки до навернення, перша перемога над силами гріха, проте, перетворення у нове створіння, повна зміна мислення, поведінки і життя з Христом вимагають глибокого і тривалого часу. Тому ми говоримо про потребу постійного навернення — постійного відліплення від гріха і прикріплення до Бога у Христі і Святому Дусі.
(далі буде)
Історія для душі
Два ангели збираються у відпустку.
— Ти як? — запитує один.
— Ох! Втомився! Жах! — відповідає другий. — Не повіриш, вимотався, сил немає! Через кожні півхвилини: від Господа до Землі, від Землі — до Господа, туди-сюди, туди-сюди… А сам?
— Та я, чесно кажучи, і відпустки не особливо потребую. І так цілий день на хмарі сиджу, відпочиваю. А ти ким же працюєш, якщо не секрет? Що так доводиться мотатися?
— Так… листоношею. Ношу Богу послання.
-Дивись! І я — листоношею! А у Тебе які послання?
— «Подай, Господи!..» А у тебе?
— Е-е! А у мене «Дякую Тобі, Господи!»…
