Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоанна: Йн 4, 5-42
Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 
Учні ж його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, — то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» «Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила — відрік їй, — Не маю чоловіка! П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, — пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» Ісус до неї: «Повір мені, жінко, — час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» І вийшли з міста й подалися до нього. А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» «Їжа моя, — каже до них Ісус, — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, — щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду він — світу Спаситель.»
Середина дня. Спека. Перелякана й пригноблена самаританка приходить до криниці опівдні, щоб уникнути зустрічі з людьми, але, несподівано, наштовхуються на Ісуса. Чи Він здогадувався, що вона прийде туди? Чи прийшов спеціально, щоб її зустріти?
Ісус дає тобі воду, завдяки якій ти можеш жити. 
Цією водою є Святий Дух, життя поблизу Ісуса, перебування біля джерела. Прагнення Бога — напоїти тебе водою радості, миру, любові. Де ти найбільше відчуваєш відсутність тої води, яку дає Господь?
Ісус дуже просто розпочинає розмову з самаританкою. Зауважує її, оповідає про себе і допомагає прийняти правду про її життя. Що переживаєш зараз ти? Чи зауважуєш, що Господь приходить до тебе в твоїй щоденності і хоче її перемінити, наповнити сенсом?
На кінець молитви стань перед Ісусом, Котрий є твоїм Вчителем і Другом. Подякуй Йому за хвилини, в яких досвідчуєш Його присутність, і розумієш, що Бог — це джерело твого життя.
Роздуми про св. Йосифа, Обручника Діви Марії
Французька містичка Марта Робен пророкувала, що ХХІ століття буде «століттям святого Йосипа». Чому? Тому, що це століття, в якому найбільше атакується батьківство – це «цивілізація без батька». А хто краще може зарадити цій справі, як не той, кого Бог покликав бути названим батьком Ісуса, – святий Йосиф?! Саме тому найбільшої підтримки потрібно просити у того, хто був образом земного батька Христа. Святий Йосиф був покликаний стати за свого земного життя віддзеркаленням Небесного Батька для Ісуса, Божого Сина. Святий Йосиф не був природним батьком нашого Господа, але його батьківство щодо Божого Сина було настільки справжнє, що навіть Євангеліє насмілюється називати його батьком. Святий Йосиф у найповніший спосіб виконав покликання батька: представляти Отця Небесного своїм життям, своєю життєвою позицією, своїм серцем. Домініканець Луї-Франсуа д’Аржентан (615-1680) казав, що Бог Отець сховався в тіні Йосифа… А святий Амвросій з Мілану писав, що святий Йосиф-ремісник є тінню Бога Отця – Ремісника усього творіння. “ Диявол так міцно атакує батьківство, і тато, який цього ще не розуміє, – «заживо похований». Можливо, тому святий Йосиф не має надміру великої пошани серед вірних. Є хтось, кому це дуже невигідно, – злий дух. Боротьба з батьківством виникла не два дні тому. Атака розпочалася, коли Адам заперечив авторитету Батька небесного, й тому всі сини Адама мають клопіт саме з таким авторитетом. Відкидання авторитету батька тісно пов’язане з відкиданням відповідальності. Як наслідок цього, багато хлопчиків прагнуть до пенсії залишатися хлопчиками, підсвідомо не хочуть дорослішати. У наш час це настільки поширене, що психологія навіть спеціальний термін виробила: «комплекс Пітера Пена», хвороба хлопчика, який не хоче стати дорослим, а отже, не хоче бути батьком… Такий «зачарований хлопчик» своє життя проводить у мріях та іграх. Достатньо увійти до якогось інтернет-клубу, щоб побачити Пітерів Пенів, які цілий день проводять у віртуальних битвах. Сьогодні ми також живемо в культурі, яка відкидає владу, а тим самим відкидає когось, хто репрезентує владу, – батька. Тому в нас час звертатися до святого Йосифа особливо необхідно. Він є іконою батьківства самого Бога, а його життя є Словом Бога до нас про те, яким має бути батько.
ХХІ століття – це століття, в якому найбільше атакується батьківство – це «цивілізація без батька» Кожний батько у своїй родині є тим, то править родинну літургію. Він вчить дітей Біблії, молитви. Благословляє їжу, благословляє своїх дітей, кладучи на них руки, коли вони виходять із дому й повертаються до дому. В цьому жесті виконуються слова Псалму – Божа рука наді мною. Діти тоді не матимуть клопоту з правильним образом Бога. Свята Тереза з Лізьє пише, що коли вона молилася Отче наш, завжди бачила в думках свого земного батька. Йосиф – ікона християнського життя. Всі роки цей Святий Муж прожив у присутності Ісуса і Марії. Чи є якась інша модель життя, краща від цієї? Ту саму роль, яку святий Йосиф відігравав у житті Ісуса, він продовжує надалі відігравати в житті Містичного Тіла Христового – Церкви. Тому невипадково кілька пап проголосили його Покровителем Церкви. до святого Йосифа?! Нехай цей тихий святий отримає належне місце в твоєму житті!
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2019/03/60539
Не стра́шний є вірус, хто Бога шанує,
У кого сумління, немов білий сніг.
Бо вірус лиш тіло зранить, чи зруйнує,
А душу вбиває один лише гріх.
Цей вірус всім каже: пора вже проснутись,
Ми дуже далеко зайшли у житті.
Цей вірус нам каже до Бога вернутись,
Інакше загинем у цьому вогні.
Ніщо не змінилось у серці людини,
Видовища й хліба давай нам завжди.
Ми знову розп’яли всі Божого Сина,
Мораль теж продали за срібняки.
Сьогодні духовне нікому не треба,
Ми ситі і горді на білім коні.
Сміємося з пекла, сміємося з Неба,
І кажем: «Що зробить нам Бог у житті»?
А може, — що схоче, що схоче, — те зможе,
Коротка хвилина, параліч і крах…
І що буде з нами, як Він не поможе?
На кожному кроці – непевність і страх.
А де медицина, а де всі «світила»?
Невже лише маска – лікарство одне.
Як Бог не просвітить – марна людська сила,
Любов лише зцілить тебе і мене.
Не стра́шний є вірус, хто Бога шанує,
Приймає Причастя, цінує святе…
Лиш дух покаяння цей вірус зруйнує,
Врятує від смерті тебе і мене.
Автор о. Петро Половко
