Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 25, 14 – 30

Чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно.

Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від’їхав. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п’ять талантів, – ось я придбав других п’ять талантів. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.

За часів Ісуса один талант був платнею за шість тисяч днів, тобто за шістнадцять із половиною років праці середнього робітника. Це була велика сума грошей. Господар, який вирушає в подорож, залишає своїм слугам дуже багато. Це означає, що він цілковито довіряє їм. Подібно, як Бог, який наділяє людину багатьма дарами, вірить, що людина буде користатися ними для свого блага й блага своїх ближніх. Що ти відчуваєш, коли думаєш про те, як багато дав тобі Господь і як Він довіряє тобі?

Господар із приповідки Ісуса довіряє своїм слугам гроші, але не відразу віддає їх у власність. Тільки після того, як повертається додому, він проводить розрахунок із ними. Бог також тут, на землі, дає тобі різноманітні дари, здібності, таланти. Вони не належать тобі, але ти можеш користуватися ними, примножувати їх, покращувати з їхньою допомогою своє життя й життя інших. Подумай, як ти користуєшся Божими дарами, якими Він тебе наділив?

Поганий слуга нічого не робить із даром, який йому залишили. Він відчуває страх перед господарем, тому неспроможний відчути справжню любов, радість і довіру. Страх блокує радість і творче натхнення. Довір Ісусові свої страхи та турботи, все те, що не дозволяє тобі відкритися назустріч Його любові й співпрацювати з Його дарами.

Попроси Ісуса, щоб Він додав тобі відваги й завзяття у примноженні дарів і талантів, якими Бог наділив тебе.

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

Серце Ісуса, прагнення одвічних висот

У латинському тексті та в старих книгах наведений вище заклик у такій формулі: «Серце Ісуса — прагнення до вічних пагорбів». Що це означає?

Слова взяті з благословення, яке дав патріарх Яків своєму коханому синові Йосифу. Він сказав: «Нехай благословення твого батька, більші, ніж благословення гір відвічних і ніж приваба горбів споконвічних, на голову Йосифа зійдуть, на тім’я князя між його братами.» (Бут 49, 26).

Стародавні люди мали великий сентимент до гір. Вони вважали їх найдавнішими частинами землі, найбільш міцними і майже вічними. Бо вони бачили, як іноді змінюється русло річки, як поля змінюють свій вигляд, а гори завжди залишаються такими, якими вони були.

Подібні до вічних гір, у концепції Якова були патріархи та великі національні герої, які своїми чеснотами піднялися над рівнем звичайних людей. Ці патріархи з нетерпінням чекали Месії. І не тільки вибраний народ чекав прийдешнього Спасителя. Весь язичницький світ бажав і очікував когось великого, якого він не знав ближче і який, мабуть, був відгомоном старозавітного пророцтва. Звичайно, найбільше його очікували патріархи та пророки, ті «споконвічні пагорби».

Як же ми повинні бути вдячні Богові, що Він закликав нас жити після народження Христа. У той час як патріархи та пророки мали задовольнятися фігурами, бажаннями та надіями, у нас вже є наш Господь, який справді присутній у Пресвятому Таїнстві. Ми можемо відвідати Його і прийняти Його у Святому Причасті. Перед обличчям палких бажань пророків нам слід соромитися, коли ми дуже рідко приходимо до нашого Спасителя, хоча Він залишається так близько — в дарохранительниці. Від нас залежить, чи Він буде царювати в наших серцях. Ми повинні приймати Святе Причастя якомога частіше, щодня або хоча б раз на тиждень, у неділю.

Отримавши Святе Причастя в храмі, ми маємо незабаром повернутися додому, на роботу … Варто нагадати, що для нашого спілкування із Спасителем ми все ще маємо в своєму розпорядженні т.зв. Духовне святе причастя — це прагнення прийняти Святе Причастя.

Ми знаємо, що бажання Хрещення може в деяких випадках замінити Хрещення, яке зазвичай дається само собою — це називається Хрещення бажання. Бажання примирення з Богом у поєднанні з досконалим жалем може замінити сакраментальне Примирення, коли ми не можемо йти до сповіді. Прагнення прийняти Ісуса в Святому Причасті має подібні наслідки, як сакраментальне Святе Причастя.

Ісус прагне приєднатися до нас і завжди готовий прийти до нас. Так само, як свіже повітря, зігріте сонцем, воно завжди готове зайти до нашого будинку — все, що нам потрібно зробити, це відкрити вікна — відкрити вікна нашої душі через акт прагнення і Спаситель увійде до нього.

Вплив Святого Причастя повністю залежить від нашої налаштованності. Той, хто приймає духовне Святе Причастя із палкою любов’ю та живою вірою, може отримати більше благодаті, ніж той, хто приймає звичайним способом Причастя, але лише холодно. Спаситель святій Мехтільді показав у видінні дві посудини: одну золоту, другу срібну. Він сказав їй, що золота посудину містить сакраментальні Святі Причастя, а срібна посудина — духовні Причастя.

Духовне Святе Причастя ми можемо приймати багато разів протягом дня, без обмежень: в храмі, вдома, в дорозі — скрізь. Давайте встановимо кілька моментів дня для духовного спілкування, наприклад: перед їжею, після їжі і перед сном, на початку кожного нового заняття. Нехай наше прагнення до Святого Причастя буде більшим, ніж у патріархів — «споконвічних пагорбів».

Повчальна iсторiя

Три чоловіки переносили камені.

Одного з них запитали: – Що ти робиш?

Він витер піт з чола і відповів: – Горбачуся.

Підійшли до другого і запитали: – А ти що робиш?

Він закатав рукава і діловито сказав: – Гроші заробляю.

Запитали у третього: – А що робиш ти?

Він подивився вгору і сказав: – Храм будую.

Мораль: Життя наповнене сенсом тільки у того, хто переслідує велику мету.