Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 16 травня 2021 року. №19/2021 (327)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Йн 17, 11 –19

Ісус сказав своїм учням. « Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть. Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, — не від світу бо вони, так само, як і я не від світу. Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє — істина. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.

Іноді нам здається, що «ліками» від будь-якого зла є смерть. Це погані «ліки». Тому Папа Франциск змінив підхід і навчання Церкви щодо смертної кари. Ісус згадує в сьогоднішньому Євангелії про Юду, сина погибелі, який погубив себе. Юда зрозумів зло, яке вчинив, повернув срібники, але позбавив себе шансу прийти до Ісуса під хрест і отримати пробачення. Він пішов і повісився – обрав смерть. Натомість Ісус міг і йому пробачити ту жахливу зраду. Поки живемо, ми маємо шанс змінити своє життя. Навернутися із найбільших гріхів. Пам’ятаймо, що сам Ісус заступається за нас у Отця, щоб нас застеріг від зла.

Коментар до молитви «Отче наш…»  (продовження)

Андрей Шептицький

Львів 1998

Цих благ бажати — це найвища й найдосконаліша молитва, що вводить і вкладає в душу найдосконалішу й найвищу чесноту Божої любові: у тому також і школа молитви, і без сумніву скажу: чудотворна школа. Як же інакше назвати школу, яка дає учням відразу те, чого хочуть навчитися, і тою мірою, якою хочуть навчитися. Людина, яка з бажанням навчитися молитись, стає перед Боже лице, щоби відмовити «Отче наш», є вислухана, ще поки почне говорити. Його бажання виконується в міру сили й глибини того бажання. Ще не почавши вимовляти свого прохання — лиш стає перед Отцем нашим, що на небі, — а вже у цьому передслові в душі його в міру бажання починає святитись ім’я Боже, в міру бажання входить у душу Боже царство, а Божа воля в тій душі в міру людської волі виконується так, як у небі.

Очевидно, це перший проблиск, поза яким відкриваються виднокруги так само безконечні, як безконечним є Бог, але в цих перших проблисках вже є те саме світло, початок того, про що людині розходиться; вже наука дана, вже воля налаштована до молитви, стільки, скільки хотіла. Очевидна річ, коли ця воля слаба, зимна, лінива, то й те небесне світло, те свячення Божого імені є далеким відблиском, хоч (якщо в душі бодай найдальший відблиск Божої любові блискавкою, що триває лише секунду, перебіжить через ум і серце) того такого далекого відблиску достатньо, щоби душу найбільшого грішника вирвати з аду й на віки спасти. І що ж у тому дивного? Коли той відблиск — це відблиск Божого імені, і коли в цій душі будь-що-будь, незважаючи на всі невірності, пристрасті, беззаконня, — з Божого дару, з благодаті хоч здається, що на устах, але так, що й розуму, й серця здалека торкнуло «святиться ім’я Боже». Що далі, у тих виднокругах, у тому далекому горизонті те слово приносить, що дає, що значить — про це скажемо більше. Тут лише констатуємо дійсно чудотворну силу слова.

Цілком те ж слід сказати й про друге та третє прохання. Кожне з них приносить чудотворну силу, бо — це сила Божої благодаті й Боже царство, яке всередині вас, це — Боже царство, що є першим блиском того Божого царства, в яке входять ті, хто творить волю Отця небесного (Мт. 7, 21). Шукати цього царства — і цього, яке всередині нас, і того. яке в небі, — це — молитися. Навчитися молитись — це навчитися шукати царства, чи шукати Бога, чи любити Бога. Все це одне і те ж.

Аби не затягувати бесіди, скажу коротко, що й третє прохання тим самим і тою ж мірою чудотворне, тою ж мірою є наукою молитви, так само наповнює людську волю в міру того, якою є ця воля, малою чи великою, глибокою чи плиткою, бо Божа воля — святість наша, а святість у благодаті і святістю йдеться до Бога, та в святості посідається Бога, й бажання святості, чи Божої волі є любов’ю Бога. І молитвою не можна більше людину навчити молитися, ніж навчити її шукати Божої волі, чи бажати Божої волі, чи говорити: «Да будет воля Твоя» — «нехай буде воля Твоя».

Повчальна історія

Сонце і вітер

Про доброту

Одного разу Сонце і сердитий північний Вітер посперечалися про те, хто з них сильніший. Суперечка не виявила сильнішого, і вони вирішили помірятися силами.

 Побачивши мандрівника, який у цей час їхав дорогою, Вітер сказав:

– Подивися, зараз я налечу на нього і миттю зірву з нього плащ.

Вітер почав дути з усієї сили. Що більше він старався, то міцніше закутувався мандрівник у свій плащ, проклинаючи негоду, але продовжував їхати. Вітер гнівався, лютував, обсипав бідного подорожнього дощем і снігом, усе безрезультатно. Нарешті Вітер переконався, що плаща йому не зірвати. 

Сонце, побачивши безсилля свого суперника, усміхнулося, виглянуло з-за хмар, обігріло, осушило землю та зігріло замерзлого мандрівника. Відчувши тепло сонячних променів, він підбадьорився, благословив Сонце, сам зняв плащ, згорнув його і прив’язав до сідла. Тоді лагідне Сонце сказало сердитому Вітру, що добротою і ласкою можна зробити значно більше, ніж гнівом.