Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 17 травня 2020 року. №20/2020 (287)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Йн 14, 15—21

Ісус сказав своїм учням: «Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе.»

Ісус, коли відходив до Отця, сказав учням, що не забуде про них, зішле до них Утішителя, Духа Істини. На початку молитви усвідом собі, що Ісус думає про тебе й прагне переказати тобі щось особливе.

У сучасному світі, де квітне гонитва за наживою й матеріальним багатством, важко почути правду. Правду про забруднене середовище, про їжу, яка насичена хімічними додатками, про війни, про жертви фізичного й психічного насилля, порнографії, алкоголізму та наркоманії… Ця правда буває невигідною й дуже часто замовчуваною. Часто її не хочуть помічати й говорити про неї. Також це стосується правди про прощення Небесного Отця, який завжди піклується про своїх дітей, чекає їх. Цю правду людина рідко відкриває для себе й замислюється над нею. Чи розмовляєш із Богом про свої щоденні справи? Чи довіряєш Йому таємниці свого серця?

Якщо людина не увійде в стосунки Божої дитини, вона живе, немов сирота. І думає, як сирота. Це поведінка особистості, яка триває в почутті відкинутої, некоханої людини. Вона не усвідомлює, що оточена Божою опікою, не зауважує її, концентрується лише на тому, чого не має вона, але мають інші. Не довіряє Богу, переконана, що тільки вона сама повинна дбати про себе. Така людина не передає любові іншим, однак постійно прагне й шукає зовнішнього підтвердження любові. Вона не йде до джерела любові, до Бога. А якими є твої стосунки з Небесним Отцем?

Важливим виявом любові до Бога, а також способом пізнавання Його, є уважне слухання Божих слів, які залишив для нас Ісус. Спілкування з Ним може зробити з нас гармонійних, люблячих і задоволених людей, які не повинні за будь-яку ціну шукати підтвердження своєї гідності в інших.

Господи Боже, дай мені пізнати себе та полюбити Тебе, як Твій син, Твоя донька!

Вознесіння Господнє

Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа в Небесні Оселі відзначається християнами всього світу на 40-й день після свята Воскресіння Господнього, тобто свята Пасхи Христової. Як правило це відбувається в четвер 6-го тижня, рахуючи з Дня Великодня. У всі дні, які проходять від Великодня до свята Вознесіння у всіх християнських Церквах першими вітальними словами є радісна звістка — Христос воскрес! Воістину воскрес!

Цифра в 40 днів — не випадкове число. У багатьох місцях Святого Письма, подібний період часу зв’язується в великими і значними подіями нашої історії і встановлених Богом традицій. Наприклад, немовлят для подання в Храм до Господа за Законом Мойсея батьки приносили на 40-й день. Сорок днів і сорок ночей Бог виливав на землю дощ у час, коли Ной перебував у ковчезі. Сорок років Сини Ізраїлеві блукали аж поки прийшли в землю обіцяну, за кількістю тих днів, які спочатку оглядали землю, яку показав їм Господь, але вони злякалися тоді язичників, що жили в ній. Сорок днів і сорок ночей перебував Мойсей на горі, ввійшовши в середину хмари, хліба не їв і води не пив і написав на таблицях слова Заповіту. Коли Ізраїльтяни зіткнулися з филистимлянами по закінченню сорока днів і сорока ночей, стався відомий подвиг юнака Давида, який вразив їх найміцнішого і вмілого воїна. Іона, прийшовши з волі Бога до Ніневії, проповідував, кажучи, що ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована! Але жителі міста покаялися тоді в лихих учинках своїх і Бог відвів від них загибель. Сорок днів і сорок ночей Ісус Христос перебував і постив в пустелі перед початком свого переможного служіння, нарешті зголоднів, і тоді приступив до Нього спокусник, але отримав рішучу відсіч.

І тепер, на сороковий день після Свого Воскресіння, ніби після нового народження, Христос повинен був відправитися в Небесні обителі, щоб приготувати там місце для нас і сісти праворуч Бога Отця. Здобута перемога над смертю, яка є страшним наслідком гріха, відкрила і для всіх нас можливість воскреснути в славі Божій. У Своїй Особі Господь підніс спокуту людську природу, включаючи тіло людини, до самого Престолу благодаті Божої. Він як і обіцяв, виконавши все передбачене про Нього, відкрив кожній людині можливість примирення з Богом.

Напряму про подію і деталі Вознесіння розповідають нам Божі євангелісти Лука і Марк. Багато подробиць цих подій можна узнати на початку книги Діянь Святих Апостолів.

Цій події, як і факту Воскресіння Христового, було чимало вірних свідків. Після останніх настанов, які промовив Своїм учням, Христос вивів їх з міста до Віфанії. Піднявши руки, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них на хмарі і підноситися на небо. Вони ж поклонилися Йому і з  великою радістю повернулися назад до Єрусалиму.

Свято Вознесіння — це одне з центральних свят усього християнського світу. Царство Небесне, колись закрите для нас, царство істини, добра і краси, тепер відкрито і підготовлено для людини. І для його придбання не потрібно багато слів або яких-небудь великих справ. Досить, пробачивши образи і відкинувши сумніви, згадати про любов Божу і примиритися з Ним, через Ім’я Господа Ісуса Христа, Яке дано тепер усім людям. Бог дає даром. Не так як світ дає. Він дає життя і дає з надлишком. Він дає вічне життя!

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=117&year=2020

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

А серце тобі нічого не наказало?

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. — Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка.

— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.

— До лісу… Як наказала вчителька.

— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.

http://abetka.ukrlife.org/sukhoml1.html

А що нам говорить наше серце? Чи прислухаємося ми до його голосу?

http://abetka.ukrlife.org/sukhoml1.html