• Вторник , 21 Сентябрь 2021

Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 18 квітня 2021 року. №15/2021 (323)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Лк 24, 35 –48

 

І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба. Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.” Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” Вони подали йому кусень печеної риби. Він узяв його й спожив перед ними. Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.” Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви — свідки того (всього).

«Мир вам» — це перші слова, якими Воскреслий Ісус звертається до учнів. Це відповідь на їхній страх, невпевненість, відсутність розуміння того, що сталося. Спробуй уявити собі Ісуса, Котрий промовляє до тебе слова про мир та прагне принести його в твоє серце.

Ісус хоче, щоб учні повірили. Знає також, що вони сповнені сумнівів. Але не має до них жодних претензій за це. Дозволяє їм доторкнутися до себе. Ісус не має претензій і до тебе, коли ти маєш сумніви. Він знає твоє серце і бачить, що ти хочеш пізнати правду та шукаєш її. А чи ти дозволяєш собі на те, щоб признатися перед собою та Богом, що сумніваєшся, що тобі бракує віри?

Учні вже знають, що Ісус воскрес, але це не кінець, а лише початок. Зараз вони стали свідками того, що давні пророцтва здійснилися. Вони ще цього не розуміють, але Ісус освітлює їхні серця та розум. Також і нас, котрі часто чуємо Боже Слово, але не завжди розуміємо Його, Ісус хоче навчити. Слухаючи уривок Євангелія, зверни увагу на слова, які найбільш доторкнули тебе сьогодні.

Відкрий Ісусові свої сумніви та страхи, порозмовляй про них з Ним. Якщо потребуєш цього, проси Його про мир серця.

 

Коментар до молитви «Отче наш…»  (продовження)

Андрей Шептицький

Львів 1998

Наш

Друге слово Господньої молитви вводить душу у новий світ, а в душі розбуджує стан, що може сповна рівнятися новому та ліпшому життю. Бо ми, Христом навчені, молимося молитвою синів до батька не лише за себе, але й Христовою любов’ю у цій молитві обнімаємо братів у Христі чи у Бозі. Поклоняємося й віддаємо Небесному Віт-цеві поклін богопочитання за себе й за всіх наших братів, згадуючи, що Бог не тільки мій Отець, але й Отець наш, нас усіх. Питаємо: кого нас усіх? Чи всіх найближчих, усіх своїх. У значенні стислому, вузькому, трохи самолюбному — моїх найближчих^ Чи всіх нас. що належимо до одного народу, чи всіх нас, що відкуплені Христовою Кров’ю й охрещені та маємо благодать Божого синівства в душах? Чи може і всіх охрещених, навіть грішників, чи може й усіх противників, що переслідували й кривдили, ворогів, чи може й неохрещених жидів, магометан, поган? Чи тих, що живуть, чи й тих, що ненароджені, чи й тих, що давно померли? Чи може й небесних ангелів? Коротке слово «наш», а скільки в ньому проблем, і які безмежні виднокруги, як безмежно розширює душу чи серце — чи ж це не новий світ? Чи не нове якесь життя? Ця спільність з ними — з Апостолами Христа (1 Йо. 1, 3), з усіми Божими синами, що вже є такими або, що такими можуть статися, бо почуття людської солідарності меж не знає, й не знає того ремствування серця, через яке хтось, вдоволений тим, що має, нерадо ділиться з іншими. Стан братньої любові, любові людей, яка обіймає всіх, нерадо бачить таких, яким не бажала би того добра, яке сама дістала в дар. А як далеко може сягнути та братня любов людей, цього людський розум і передбачити не може. Самого Ісуса Христа та любов привела на Голготу, а Христовий Апостол св. Петро, що й сам мав хресною смертю прославити Бога (Йо. 21, 19), звертаючись до всіх християн у Понті, Галатії, Кападокії, Азії й Бітинії, навчав їх так:

«Коли отже Христос терпів за нас тілом, і ви зоружіться тою самою думкою» (1 Пт. 4, 1) і ще виразніше й наполегливіше: «Христос терпів за нас, лишаючи нам примір, щоби ви йшли за Його слідами… що Його ранами ви стали уздоровлені» (1 Пт. 2, 21-24).

У ті далекі виднокруги любові веде Христос, бо коли перед Своїми страстями мив ноги учнів, показуючи приклад покори й любові (символ того, що мав зробити на хресті), каже до учнів — а очевидно не лише до них:

Коли отже я умив ваші ноги, Господь і Учитель, і ви повинні один одному вмивати ноги (Йо. 13, 14). За прикладом умивання ніг. хресної смерті і євхаристійної жертви учні Христа, умиваючи бажаннями, слізьми, й трудами цілого свого життя ноги людей, усім життям шукають способу, як ці ноги не водою, а сердечною кров’ю обмивати — за прикладом Христа. Шукають своєї Євхаристії і тої Євхаристії з неба просять, шукають способу, як кров пролити з любові до Бога й до людей, кров не тільки пролити, але проливати так, як Христос, щодня, для кожного сотню разів на день, через ціле життя, щоби лише від того «Отче наш», від того Божого синівства, від того зв’язку з Отцем і Його Сином Ісусом Христом (1 Йо. 1, 3) по можливості ніхто не був відлучений, щоби те слово «наш» об’єднало всіх без винятку.

Так, друге слово Христової школи вводить душу в стан любові до ближнього, в ревність про спасіння душ, аж до жертви власного добра, до солідарності й єдності всіх вибраних цілої Христової Церкви, і та єдність зако-рінюється й перебуває в душі й веде до тої любові, яка сама може бути також безупинною молитвою. І знову те слово є школою, і наскільки високою і хосенною школою молитви не лише за себе, але й за всіх братів.

Притча : ХТО МОЖЕ ДАТИ ЩАСТЯ

 

Індійський Цар Акбар часто об’їжджав свою столицю і видав указ, щоб карета зупинялася кожного разу, коли хтось з підданих хоче звернутися до нього особисто із скаргою чи проханням.

Одного дня візничий зупинив коней, тому що жебрак протягнув до нього руки з благанням про милостиню. Він голосно вихваляв царя і вигукував: “Тільки цар може дати мені щастя!” Неподалік сидів другий жебрак і голосно кричав: “Тільки Бог може дати людині щастя!”

Повернувшись у палац, цар велів випекти коровай хліба і запекти в ньому невеликий зливок золота. На наступний день він під’їхав у кареті до жебрака, який сподівався на його допомогу і віддав йому хліб.

Через якийсь час він знову проїздив цією вулицею і той же жебрак простягав до нього руки. Цар вийшов з карети і запитав:

– Чому ти знову тут? Хіба я не дав тобі коровай, в якому був зливок золота?

– Я НЕ ЗНАЮ НІ ПРО ЯКЕ ЗОЛОТО. Хліб був занадто важкий, і я вирішив, що він погано випечений, тому продав його сусіду-жебраку за кілька монет.

Другого жебрака поруч не було. Через деякий час слуги доповіли, що цей жебрак, виявивши в хлібі золото, купив будинок і покращив свої справи. Після цього він порадив першому жебраку сподіватися лише на милість Божу.

Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього. (Книга Псалмів 33:9)

 

Related Posts

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!