Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв 19.01.2020 № 3/2020 (270)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоанна: Йн. 1, 29-34

Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був він.» Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним. І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, — той і христить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він — Син Божий.»

Все земне життя Йоана Хрестителя було віддане Богу. Але спочатку він мав почути Боже запрошення і розпізнати його. Скільки є людей на світі, стільки неповторних місій, завдань для виконання. Кожне завдання, місія є важлива. Щоб реалізувати її, кожен з нас має запросити до своєї молитви Святого Духа та навчитися розпізнавати Його натхнення. Пригадай, коли останнього разу ти шукав Його вказівки в своєму житті? Коли ти молився до Святого Духа?

Пізнання Божої волі — це лише перший крок. Наступним, часто навіть більш відповідальним, є вірність отриманому завданню. Йоан охрестив в Йордані багатьох людей, і, лише пізніше, перед ним постає Ісус. Можливо, що він чекав обіцяного Месію з нетерпінням, але, часом він також міг бути змученим цим очікуванням. А як реагуєш ти, коли виконання Божих планів в твоєму житті затримується?

Йоан свідчив своїм життям і словами, не йшов на компроміси. Двічі він підкреслив, що раніше не знав Ісуса, а довідався про все шляхом віри. І терпеливо очікував, коли обітниця здійсниться. Така позиція вимагає мужності і сили. Проси Господа, щоб дав тобі їх у відповідному часі.

В молитві попроси св. Йоана, щоб сьогодні товаришував тобі в часі твоєї зустрічі з Богом і допомагав пізнавати Його волю.

*****

Єдність християн – це свято навернення усіх християн

В дні молитов про єдність християн можуть викликати різні питання: що потрібно для єдності, що робити, як молитися? Таким особливим днем є свято навернення Св. Апостола Павла, яке й вказує на ціль тижня молитов про єдність християн (18-25 січня).

Савло, який був євреєм з євреїв, – «великий», перестав бути таким, став Павлом – «малим», Апостолом народів. Савло, який був «фарисеєм з фарисеїв», заклятий переслідувач Христа, наповнився Святим Духом, побачив помилку, став лагідним і ревним оборонцем Христа (див. Ді 9,1-22).

Павло об’єднав язичницькі народи, бо впав з коня, трону панування, почув голос: «Савле, Савле, чому Мене переслідуєш?» (Ді 9,4). Втілив Слово: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Мк 16,15). Можливо час і сьогодні бути Апостолами Христа, Апостолами народів, перестати переслідувати, щоб об’єднати християн. Бо через те, що хотіли бути «першими» і «великими», ставали заклятими апологетами, роз’єднували християн. Через те, що можливо проповідували себе, а не Христа, віддалились від Христа. Через те, що об’єднувались навколо своєї, а не Христової Крові, втратили соборну приналежність до Христового Тіла – Вселенської Церкви.

Можна перестати переслідувати, іти проповідувати, але цього не вистачить, якщо не буде навернення. Неможливо святкувати, мати радість, бути Апостолом без навернення. Не було б Апостола Павла, не було б і свята, якби не було б його навернення. Неможливим є єднання без навернення, без визнання взаємних помилок, без рівності між християнами.

Правда є одна і нею є Бог, яку тільки разом, як брати і сестри, у взаємній любові можемо пізнати, бо Бог є Любов’ю. «Нову заповідь даю вам, що ви любили один одного!» (Йн 13,34). Піти і сказати, як Ананія, навіть до того, кого вважають чи вважали за ворога: «Савле, брате!» (Ді 9,17).

Навернення – це особове ставлення. Воно охоплює і перемінює всю особу. На першому місці стає особа, а не зовнішність, формалізм чи урядовість. Якщо це особа, то ми вже не дивимося, з якого вона народу, якого кольору в неї шкіра, якої вона крові. Це зміна мого серця на Христове серце, в жилах якого вже тече не моя кров, а Кров Христова. Вже не моє тіло, а Тіло Христове. Не моя і не наша Церква, а Божа Церква, не тільки для «євреїв», а для всіх народів.

Це перехід від слуги до сина: не служити комусь, якомусь народові, якійсь політиці, якійсь системі, а служити Богові в любові до братів, щоб бути усиновленими Божими дітьми. Перехід від смерті до життя, від рабства до вільності, від нещастя до щастя, від закритості (секта) до вселенського братерства (Церкви).

Слуга (раб, невільник) – він не має жодних прав у домі, є чимось на зразок меблів; не сідає разом за стіл, а одягає фартух і служить своїм панам. Слуга завжди боїться пана. Пан авторитарно ставиться до нього, накидає свою волю, часто є власником його життя.

Син (брат, сестра) – вони не бояться свого батька, але кличуть його: «Тато!» Не бояться свого брата, сестру, але кличуть їх: «Брате! Сестро!». Син не кличе, що «Ви єси на Небесах», а що «Ти єси на Небесах». Син не обмежується виконанням батьківської волі, а проявляє також свою ініціативу.

Бог залишає вибір людині: бути рабом чи сином, вибір між добром та злом. Савло з Тарсу став на шлях навернення, зробив радикальний крок. Його вибір – бути сином. Тому єдність християн – це свято навернення усіх християн, а також мрія і обов’язок кожного християнина для свого спасіння. «Хто повірить і охреститься буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде» (Мк 16,16 ).

Ознакою єдності християн є Христова віра: «Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими» (Мк 16,17-18).

Віра, яка об’єднує, – це віра жива і діяльна. Йти і проповідувати тільки Христа (див. Мк 16,20; Ді 9,20.22) . Не боятись тих, які роблять змови і фальшиві доноси, бо тільки тоді Церква по всій землі буде мати мир, буде рости, ходити Божими дорогами і сповнюватися Святим Духом (див. Ді 16,23-31).

ofm.org.ua/library/ednist-hrystyyan.html

Притча «Два вовки. Або який вовк живе в тобі?»

Колись давно, старий індіанець повідав своєму онуку життєву істину.

– Розумієш, в кожній людині йде боротьба. Ця боротьба дуже схожа на бій двох вовків. Один вовк представляє зло: заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, жадібність, брехню… Інший вовк представляє добро: мир, дружбу, любов, надію, турботу, доброту, вірність, правду…

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, надовго задумався. А потім спитав:

–Діду! А який вовк в кінці перемагає? Злий чи добрий?

Старий індіанець, ледь помітно посміхнувся, і відповів:

–Запам’ятай: завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.