Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Луки: Лк 1, 39-45
Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним: “Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні. Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа.”
Входячи до дому Єлизавети, Марія приносить у своєму лоні Ісуса. Це Він наповнив Святим Духом Єлизавету та її дитя. Першим плодом цього дару були радість і пророчі слова, які ми повторюємо за Єлизаветою кожного дня. Якими є твої зустрічі з іншими людьми? Як виглядає твій досвід збагачення життя інших людей радістю й миром?
Марія та Єлизавета з певністю під час цієї зустрічі питали одна одну про самопочуття й переживання вагітності. Наповнені Святим Духом, вони діляться своїм досвідом Бога. Чи є в твоєму житті людина, з якою ти можеш порозмовляти про Бога і Його діяння в твоєму житті?
Обидві жінки живуть у спільноті одна з одною та з Богом. Узаємно собі допомагають. Під час розмови з Єлизаветою Марія знаходить підтвердження всього, що їй сказав Архангел Гавриїл. Єлизавета перша бачить у Марії взірець віри: Благословенна та, яка повірила!
Слухаючи уважно слова Євангелія, подумай, чого ти можеш навчитися від Марії і Єлизавети? Як ти можеш це використати у відносинах з іншими людьми?
Маріє, навчи мене, як я маю нести Ісуса іншим людям, а також допоможи мені відкривати Його в них. Навчи мене приносити в їхнє життя благословення, мир і радість.
*****
Кожне таїнство дає нам Божу благодать. Щоб прийняти благодать в повноті, потрібно добре приготуватися до таїнства. Розпочинаємо роздумувати над таїнством Сповіді, з яким так часто зустрічаємося.
Книжка Костянтина Морозова OFMCap «Як добре сповідатися» (продовження)
УМОВИ ДОБРОЪ СПОВІДІ
Іспит Совісті
Кожен з нас має в собі свідка всіх наших вчинків, думок і рішень. Цей свідок – наше сумління.
Про нього говорить ІІ Ватиканський Собор: «Совість – це найпотаємніший осередок і санктуарій людини, де вона сама перебуває з Богом, чий голос лунає у її глибині (…) Цей голос завжди кличе людину туди, куди треба: до любові і вчинків в добра, до уникнення зла. Цей голосовий лунає наказом «Роби це, а цього уникай (…). Цьому закону, який людина не сама собі накладає, вона має бути слухняна.»
Людське сумління має велику гідність, адже тоді, коли ми чинимо по совісті — чинимо згідно з Божим законом, звісно за умови, що наша совість здорова. Слід згадати, що сумління може зачерствіти або стати занадто дратівливим — у цьому випадку треба його лікувати. Кожен християнин має обов’язок постійно виховувати своє сумління, щоб його голос все більше і більше наближався в нас до ідеалу богопосвяченого життя, який бачимо у прикладі і навчанні Ісуса Христа.
Іспит совісті — це час, коли ми внутрішню сходимо до глибин нашого сумління; це час зустрічі з нашим справжнім «я», а також з Богом Істини і Милосердя.
Без зустрічі з Богом наша зустріч з самим собою може подеколи викликати у нас розпач. У нашій психіці діють захисні механізми, які не дозволяють до кінця подивитись правді у вічі. Часто-густо, чуючи правду про себе, ми самі себе заспокоюємо: «Ну, це він перебільшив. Це його особиста думка, яка не відповідає дійсності. А навіть якщо в мене є така вада, то інші також її мають, а деякі мають ще гірші риси. Я ж не такий поганий».
Якби ми пробилися через ці захисні механізми, то зустрілися б зі своєю нікчемність у та грішністю. І якщо дивитись на них своїми очима, а не очима Бога, — горе нам!
Юда Іскаріотський, коли побачив своїми очима власну грішність, жахнувшись її, потрапив у сіті відчаю, який підштовхнув його до самогубства. Тому не можна сходити до святилища своєї совісті без Бога, не охопившись за його руку, не увійшовши в його бачення світу і нас самих, тобто, не маючи віри.
На початку кожного іспиту совісті треба просити Святого Духа про допомогу, про Його присутність під час цього сходження до глибини нашого серця. Просити про те, Він дав нам можливість бачити себе очима Бога, очима його любові і милосердя.
Зло кричить голосніше і перекреслює скромну мову добра. Бог, дивлячись у наше серце, помічає все те прекрасне, що є у ньому, адже все це — дари, які ми прийняли від Подателя всього добра. На початку і під час іспиту совісті намагаймося і ми помітити це добро, дякуючи за все Богові. Молитва подяки і прославлення за конкретні прояви Божої доброти дають можливість усвідомити, що Бог діє в нас і через нас; що він завжди біля нас присутній; що любить нас такими, якими ми є.
(далі буде)
Історія для душі
МУДРА ПОРАДА ВІД СОКРАТА
Один чоловік запитав у Сократа:
— Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?
— Почекай, — зупинив його Сократ, — просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.
— Три сита?
— Перш ніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?
— Ні, я просто чув це.
— Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просієм через друге сито — сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?
— Ні, навпаки.
— Значить, — продовжував Сократ, — ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито — сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?
— Ні, в цьому немає необхідності.
— Отже, — уклав Сократ, — в тому, що ти хочеш сказати, немає ні ПРАВДИ, ні ДОБРОТИ, ні КОРИСТІ. НАВІЩО ТОДІ ГОВОРИТИ?
