Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 21 березня 2021 року. №12/2021 (320)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Йн 12, 20 – 33

Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. Ті приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.» Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. Тепер стривожилась душа моя, — і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов — на цю годину! Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!» Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!» Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.» Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.

«Ми хочемо побачити Ісуса» — це прагнення присутнє у багатьох людей в кожну епоху. Прагнення побачити Ісуса, про котрого чуємо від інших, про котрого читаємо на сторінках Святого Писання. Це прагнення викликане різними ситуаціями в житті, різним досвідом. Тому зараз подивись на себе і подумай, чому ти бажаєш побачити Ісуса. Чому це прагнення живе в твоєму серці? Що керує тобою? Ісус говорить про служіння Йому та наслідування Його життя. Наслідування Ісуса – це наслідок особистої зустрічі з Ним. Але служіння Ісусові – це також свідоцтво про Нього, яке ти даєш іншим людям кожного дня. Тому слід запитати себе, яким є твоє наслідування Ісуса та служіння Йому? Ким для тебе є Ісус, і як ти свідчиш про Нього?

Підвищення над землею, яке для євангеліста символізує смерть на хресті, буде тим, що притягне всіх до Ісуса. Що особливого є в смерті на хресті? Це момент відкуплення всіх людей, момент їхнього спасіння. Це власне на Ісуса, котрий нас врятував від гріха та вічної смерті, ми маємо дивитися, і такого Ісуса ми маємо проголошувати й показувати іншим людям. Що для тебе означає смерть Ісуса на хресті за твої гріхи?

Попроси Ісуса про Святого Духа, щоб вказував тобі, як наслідувати Господа кожного дня та свідчити іншим про Нього.

Отче наш

Андрей Шептицький

Львів 1998

(продовження)

Отче

Перше слово «Отче» вводить наші душі в стан синівства супроти Божества, такий стан новий для жидів у часі, коли Христос навчав. У Старому Завіті — Завіті страху — Боже ім’я здавалося таке страшне, що коли воно, те тєтра’уаи[іатоі’, було записане у святих книгах, той, хто читав Святе Письмо не смів цього імені промовити й сказати «Єгова» чи «Ягве,» а замінював це страшне ім’я іншим словом «Адонай», що означає «Господь». При-нагідно варто би зауважити, що ця практика жидів через переклад на грецьку мову «сімдесяти» перейшла й до нас. У псалмах наш переклад з грецької всюди словом «Господь» замінює Боже ім’я.

Лише Новий Завіт відкрив, об’явив людям ту Божу прикмету, що Він є батьком, і дозволив нам, людям, цим іменем називати Всевишнього. Боже синівство — це фундаментальна правда християнства, це дар Ісуса Христа, це прямо цілий Новий Завіт, завіт благодаті та любові; тому й це слово «Отче» є словом благодаті і словом любові, можливим тільки у Христі й у Святому Дусі; щоб його сказати, треба бути  дійсно синами. «а що ви є синами, післав Бог Духа свого Сина v ваші серця, котрий кличе Авва — Отче» Тому ти вже не слуга а син; коли ж син то й наслідник» (Гал. 4, 7).

Хто ж зуміє осягнути глибінь цього слова, цієї ласки, цього достоїнства, цього синівства, хто ж зможе оцінити вагу й вартість того відношення до Бога, цього наслідства, того зв’язку, що єднає нас з Богом! Чи ж саме це слово не є якимсь предивним причастям, що нас посвячує в тайну — новий зв’язок з божеством¹‘ Кажу «новий зв’язок», бо ми до Бога не тому можемо звертатися «Отче», що є Його сотворіннями; Боже синівство належить до’того надприродного життя, про яке достойно говорити можна хіба ангельською мовою, але й вона невідповідна цьому завданню.

Через це надприродне синівство ми, за словами св. Петра (2 Пт. 1, 4), стаємо учасниками Божої природи. Почуватися до цього синівства, визнавати Єгову своїм батьком, а себе Його сином (чи ж треба говорити, що названим сином? Названим, але правдивим у природному Синові і нашому Братові за людською природою, Ісусі Христі) — це перше усвідомлення, потрібне до молитви. В це усвідомлення «Отче наш» нас вводить, і то прямо, відразу, від першого слова вкладає в душу те усвідомлення самою практикою християнського життя. Бо хто хоч раз у день відмовить «Отче наш» з якоюсь бодай малою заста-новою, в його життя й без зусилля буде проникати думка:

«Бог-батько», і ця думка стане провідним світлом життя, і ця гадка стане молитвою, може стати безупинною молитвою, хоч і не повторювана часто. Вона може безнастанно на дні душі перебувати; вона сама може молитися у нашій душі. Ця гадка сама стане безупинною святою синівською молитвою до доброго Батька в небі.

Так, школа молитви Христа відразу, від першої секунди виливає на нашу душу потоки світла й сили з неба, Якби ми це сповна розуміли, з нами легко відбувалось би, або бодай нам траплялося б те, що оповідають про св. Арсенія-пустельника, який починав молитву увечері, повернувшись на схід (як наші церкви, так ціле первісне християнство молитвою зверталося на схід — до «Сходу з висоти» (Лк. 1, 78), бо сходом нашим є Христос. Він є сонцем, що сходить, але не в географічному сході, а з неба). Пустельник починав молитву словом «Боже» і в тому слові знайшов стільки поживи для душі, що словами далі не молився, щойно схід сонця пробудив його з молитовного сну й він з простотою та наївністю східних людей вигукнув: «Чому, сонце, перешкоджаєш мені — я щойно почав молитву, ще навіть не почав».

Отже, «Отче наш» першим своїм словом вводить нас у молитовний настрій надприродного духового християнського життя, зверненого до неба, до Бога як до батька. І цей настрій в душу вкладає, в душі утримує й зміцнює. Лише це одне слово є вже знаменитою небесною школою тої молитви, що нею може бути цілісіньке християнське життя від початку до кінця, безперервною молитвою вдень і вночі. Щасливий вже той, хто за Христом і разом із Ним те слово життям повторить, щасливий, хто від Христа перейме те одне слово, хоч би у школі, якщо й далі не йтиме.

Щаслива християнська хата, в якій часом те слово звучить і щаслива душа дитини, що на дорозі життя зустрічає це слово разом із першим пробудженням у душі розуміння й любові батьків.

 (Далі буде)

Повчальна історія

ПРО ХРЕСТ

   Один чоловік завжди нарікав, що в нього завеликий хрест(тобто терпіння)у житті. Часто говорив він до себе:»От якби я мав можливість вибрати собі хрест…»Одного разу  йому сниться сон, ніби перед ним лежать сотні,тисячі різних хрестів, різної форми, з яких можна вибрати собі вибрати. Одні маленькі, інші великі, а ще інші дуже важкі, або легкі. Кинув чоловік свій хрест і почав вибирати собі іншого. Підійшов до одног, та той завеликий був, до другого-заважкий, до третього-замалий, за довгий і так далі…Ось перебравши добру сотню, він натрапив на хрест,який йому підійшов… Це був той самий хрест, який він мав…