Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Мт 10, 26-33

Ісус сказав до своїх апостолів: «Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним. Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель. Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі. Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же все волосся на голові пораховано! Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців. Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.»

Ісус дає своїм учням вказівки, як вони можуть радити собі в сучасному світі. Він знає, що їм важко віднайти себе серед людей, котрі дуже часто не в змозі погодитися з відмінними поглядами на життя. Тому Ісус звертає увагу учнів на вижчість Божої справедливості над земною й людською. Спробуй пригадати собі ситуації, в яких твої погляди зустрілися з незрозумінням і негативною реакцією близьких для тебе осіб. Які почуття супроводжували тебе в такі моменти?

Ісус нагадує, що Бог турбується про кожне своє створіння, навіть про маленьких пташенят, яких люди майже не зауважують. Він дозволяє їм літати, дає їм їжу, охороняє… Господь Ісус Христос показує нам, що єдиною річчю, про яку ми повинні турбуватися, ще наш зв’язок з Небесним Отцем. Він, як найкращий Батько, піклується про нас з невимовною турботою. Але ми хочемо самі займатися своїми справами, а, через це, втрачаємо з Ним контакт і закриваємося на світ, який нас оточує.

Ісус кличе нас до мужнього визнання своєї віри. Якщо ти визнаєш Ісуса Господом і Христом, і тоді  Він признається до тебе перед своїм Небесним Отцем. А нагородою за труднощі та перепони в житті віруючої людини є радість, яка чекає її, коли вона повернеться до дому Отця.

Попроси сьогодні Ісуса про дар віри та вірності своєму християнському покликанню.

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

Серце Ісуса, доме Божий і брамо неба

У цьому заклику Церква використала слова патріарха Якова, який сказав їх після побачення таємничої драбини. Згадаймо цю історію. Яків, син Ісаака, рятуючись від гніву брата свого Ісава, зупинився в містечку Луз, щоб переночувати. Тієї ночі йому приснився дивний сон: «… він побачив сходи, що спиралися об землю, а вершком сягали неба, і ангелів Божих, які ступали по них вгору і сходили наниз. А над ними стояв Господь і мовив: «Я – Господь, Бог Авраама, твого батька, і Бог Ісаака. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі й твоєму потомству. (…) Усі народи землі будуть благословенні через тебе і твоє потомство. Оце Я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що Я тобі сказав».

Коли ж Яків прокинувся зі сну свого, то промовив: «Насправді Господь є на цьому місці, а я не знав». «Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» Рано-вранці встав Яків, узяв камінь, що його був поклав собі під голову, і поставив його як стовпа і вилив олію на його верх. І назвав він те місце – Бетел, це дім Божий і ворота на небо. Бог потішив Якова цим видінням і дав йому надію. Сходи були символом Божого провидіння. Бог стояв на їх вершині, а це означає, що Бог — це початок і кінець усього. Ангели — слуги Божого провидіння. Вони приносять наші молитви до Бога і приносять від Нього благодать. Видіння було обітницею Божої опіки для Якова, а для світу — передвіщенням месіанського спасіння.

Серце Ісуса — це справжній дім Божий на землі. Це місце святої Божої присутності, яка благословляє, втішає і спасає. У Святому Серці Ісуса здійснюються обітниці, які Бог дав Якову та патріархам. Усі народи землі по-справжньому благословленні в Пресвятому Серці Ісуса, в Ньому Божа доброта і любов до нас. Коли ми перебуваємо перед дарохранительницею, нам не треба тремтіти від страху, як Яків, але нам слід відродити свою любов і довіру, щоб почуватися в цьому місці добре і безпечно. Пресвяте Серце Ісуса — це ворота небес. Це міст поміж землею і небом. Ми маємо через нього піти на небо, тобто зробити все з любові і з добрим наміром. Значення людського вчинку визначається наміром. Непомітний добрий вчинок, зроблений з добрим наміром заради Бога, може бути дуже багатим в заслуги. «Якщо хто напоїть одного з цих малих чашею холодної води тільки тому, що він є учнем, воістину кажу вам: не втратить своєї нагороди». (Мт 10, 42). Однак великі діла, які зроблені героїчними зусиллями, але лише для власної приємності або для задоволення власних амбіцій, не мають значення для Бога. Бог винагороджує лише те, що робиться для Нього та для свого ближнього, так само як працедавець платить лише за те, що робиться відповідно до його побажань. Збудимо в собі намір, що ми завжди будемо робити всю свою працю лише заради Божої благодаті, любові до людей і Божого Серця. Давайте щодня поновлювати цей намір під час ранкової молитви.

Серце Ісуса, зі Словом Божим сутнісно з’єднане

Ми, люди, живемо мов в невидимому океані. Хтось ходить по бульвару ріки Дніпро, блукає підземними коридорами, залишається вдома або летить над землею — оточений потоками слів. Мільярди імпульсів, цілі потоки інформації, подорожують повітряними та радіохвилями, по кабелях… Голоси молодих та старих людей, голосні чи переходячі в шептані, несуть між собою те, що робить нас людьми. Вони інформують про прибуття поїзда і — вимовлені приголомшливим голосом — оголошують про смерть найближчої людини. Вони, як вогонь, несуть прокляття чи насильство, або оточують нас визнанням кохання. Кожен з нас живе в цьому невидимому людському океані слів, і кожне слово щось означає.В едемському саду Бог дав своєму коханому синові завдання: назвати все живе. Адам дав імена рослинам і тваринам, він спілкувався з Євою, а також — із самим Богом. Йому, нескінченному і незбагненному, довелося вдаватися до використання наших людських слів, щоб бути поруч з нами, щоб розповісти про себе. Навіть після первородного гріха ми чуємо Творця, який пояснює людям наслідки їхнього гріха; виникнуть труднощі в розмові між ними. Брехня демона, древнього змія, також отруїла людську мову. Однак Бог не перестав говорити людям, і ті, хто почув Його голос, зрозуміли, наскільки Його слова відрізняються від людських слів. Людська мова іноді схожа на пісок, а слова Бога — скеля спасіння. Грязьову брехню омиває живе джерело Божої правди, що міститься в словах пророків; Слово Боже триває вічно, через нього, як ми співаємо в псалмі, виникли небеса. Коли людські слова провалюються, то Божі слова стають немов світло, яке освітлює нерівні стежки.Людські слова занадто малі, щоб розповісти про Тайну Божу; наприкінці свого Євангелія святий Йоан шкодує, що «усього світу не вистачило б книг для написання», щоб точно переказати вчинки Ісуса. На початку свого Євангелія він називає Його «Словом». «In principio erat Verbum …» — на початку було Слово Боже, і через нього постало все, від найменшого атома до найбільшої галактики. Це Слово не є звуком, це навіть не те, що написано в Біблії. Світ і Свята Біблія — ​​це як відображення Слова, а воно само — це Бог. Через вічний Божий Розум, завдяки якому сам Творець пізнає себе і любить. Ми говоримо тут про найбільшу таємницю, про таємницю Святої Трійці. Коли ми стаємо на коліна перед Пресвятим Таїнством, у нас, мабуть, є найкраща можливість розмірковувати над цими тайнами. Слово Боже, відображене в кожному творінні, особливо в людині, нагадане нам у Біблії, насправді є живою Особою, Сином Божим. Це Слово стало тілом, об’єднавшись із людським серцем. Ось чому наша релігія — це не лише «релігія книги», де найважливіше — це книга, сповнена слів пророків та євангелістів. Ні — наша релігія — це релігія «живої книги Божественного Серця», відкритої нам під час цієї адорації, відкритої в святих таїнствах, особливо під час Святої Меси. Якщо буде в нас бажання вислухати це «Божественне мовчання», якщо ми сприймемо кожне слово Біблії з повагою та слухатимемо інших людей, це також випрямить наші слова, вилікує джерело мови, яким ми можемо іноді образити навіть наших близьких. Як пише св. Яків: «тими самими устами благословляємо Бога і проклинаємо створених Ним людей», створених на Його образ і подобу. Повірмо, що Боже Слово має силу змінити нас.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Квітка сонця

На високому стеблі — велика квітка із золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником.

Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки.

Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось із-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє, вітає його:

— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!

Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.

Господь є тим сонцем, тому скеровуймо наш погляд, наші думки  та слова у сторону нашого Бога, який є світлом для усіх нас.