Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв 23.02.2020 № 8/2020 (275)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт. 5, 38—48

Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся. Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий.”

Відкрий своє серце й розум на прекрасну правду: ти можеш любити безгранично й без винятків, так, як любить Бог.

Любов ворогів ‑ це найважливіша ознака християнина. Однак учення Ісуса надалі шокує й викликає опір, так, як колись шокувало воно учнів. Ми носимо в серці вроджене почуття справедливості, що часто виправдовує помсту. Навіть діти дуже легко виправдовують власні погані вчинки, кажучи: це він почав перший, а я лише змушений був захищатися.

Ісус показує євреям, вихованим у традиціях Старого Завіту, зовсім іншу перспективу: Божа любов випромінюється на всіх: і на добрих, і на злих. Не вибирає, не жадає заслуг, не висуває умов. Дивовижно, але Божа любов розливається настільки сильно, наскільки грішники відкидають її. Уяви собі, що ця любов направляється на тебе незалежно від твоїх учинків.

Ми як християни покликані наслідувати безумовну любов. Належати до Ісуса ‑ це виклик, який означає: бути, як Божий Син ‑ добрим не тільки для своїх, але й до чужих. Розривати несправедливе коло насилля й не відповідати злом за отримане зло. Виключити ненависть з особистого й громадського життя. Зауважувати нужденних ще до того, як вони почнуть волати про свої потреби. Подумай, що у твоєму житті означає бути досконалим, як Небесний Отець? Чи ти прагнеш цього?

Згадай про тих, хто свідомо або несвідомо заподіяв тобі зло. Спробуй огорнути їх своєю молитвою так, як просить тебе про це Ісус.

*****

«Великий піст – це дорога до Христа, яку можна переживати завжди по-новому»

У Католицькій Церкві латинського обряду Великий піст триває 40 днів – від Попільної середи до Великого четверга (без врахування неділь).

Суть Великого посту – це особливий час, який по-перше, вказує на те, що завжди можна розпочинати шлях до Господа заново і зрозуміти цінність свого хрещення. По-друге, Великий піст заглиблений у покаяння. Це пов’язано з історією перших століть. Коли ті, які вчинили важкі гріхи, – зречення віри, вбивство, перелюбство та інші, мали час на покуту. У Попільну середу вони збиралися при вході до храму, на них посипали попіл і протягом всього часу вони не мали права заходити у святиню, тільки стояти при дверях. Для таких мирян це був час інтенсивної молитви і навернення. Для них цей період називали другим чи третім хрещенням, у Великий четвер такі вірні були знову впровадженні у Церкву. Єпископ накладав на них руки як знак відпущення гріхів. Тому ця традиція дещо збережена сьогодні, адже для всіх членів Церкви покаяння є важливим, бо знову-таки є дорогою віднови свого хрещення, яке є не тільки обрядом, а найголовніше – постійним прямування до Христа.

З Попільної середи відраховуємо 40 днів до Великого четверга. 40 – доволі символічне число, яке представляє собою найкращий період для дозрівання: 40 років ізраїльський народ ходив пустинею, у Біблії вважається, що людина у 40 років має свою чітку життєву позицію і мудрість. У Попільну середу служимо Літургію, після акту покаяння є спеціальні читання, які впроваджують у піст. Сам день означає для кожного християнина те, що, коли я хочу прийняти Христа, мушу відректися від всіх людських похотей. Тому вірним символічно посипають голову попелом, який є із спалених минулорічних посвячених вербових чи пальмових галузок. Тобто це показує, що якими б гарними не були ці галузки, вони здатні втрачати свою красу і розпадатись. Так само і людська тілесна природа. Попіл символізує смертність наших тіл, адже ми виходимо з праху і у прах повертаємось. Також цей обряд спрямовує нас до покаяння. Ми, ніби Йов, який перебував у смутку і своєрідному попелі, каємось за наші гріхи і розуміємо, що маємо прямувати до того, що є вищим, ніж наша тілесна сутність.

Загалом ми маємо три основні дороги Великого посту: молитва, піст і милостиня. Молитва – це участь у особливих Богослужіннях, маємо особливі молитви Хресна дорога, Гіркі Жалі. Їх можна молитися впродовж всього часу. Вона уособлює розважання над страстями Ісуса Христа. Гіркі Жалі складаються із чотирьох частин: у кожну неділю ми окремо згадуємо про суд над Христом, про хресну дорогу, про Його смерть. Щодо посту у їжі то сьогодні у Церкві ми заохочуємо мирян щоп’ятниці не вживати м’яса, а у Попільну середу і Велику п’ятницю один раз у день поїсти ситно, а два наступні рази – менше. Ці мінімальні вимоги вказують на те, щоб самому, не примушеним приписом, брати своє постове постановлення. Тобто загалом у приписі обмеження щодо їжі є невеликими, бо правдивий піст тоді, коли ти сам розумієш, від чого потрібно відмовитись. Бо, коли відрікаюсь від чогось матеріального, з’являється духовна потреба, а отже – духовний голод, який є великим прагненням Бога! Тобто піст – не лише відмова від їжі, але від Інтернету, соціальних мереж, музики. Це все добрі речі, але коли є необмежене, неправильно вживане, може руйнувати наш духовний світ. Більше поту на полігоні – менше крові у бою!

Милостиня – це третя дорога посту, те, що допомагає перемогти жадібність, не тільки матеріальну. Коли відрікаюсь від свого гроша, щоб комусь допомогти, то це насамперед мені допомагає. Пам’ятаймо, що цьогорічний піст є особливим часом молитви за Україну! Тому наші єпископи заохочують молитись за мир в нашій Батьківщині.

Притча ДОБРО І ЗЛО

 Так буває майже зі всіма, коли ти до людини з відкритим серцем, а вона у відповідь повертається спиною.

Люди не хочуть бачити наші добрі вчинки, а якщо хочеш щиро комусь допомогти, так він ще і в душу тобі плюне. У такі моменти ми задаємо собі питання: «У чому я винен? Що я не так зробив?». Чому ж так відбувається? Відповідь ви знайдете в цій повчальної притчі, передає.

Якось до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, обливаючись сльозами, розповіла старцю свою історію.

— Я не знаю, як мені далі жити… — з трепетом у голосі промовила вона. — Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу… По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безплатно, але натомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто втомилася… Благаю, скажіть, як мені бути?

Мудрець терпляче вислухав і дав дівчині раду:

— Роздягнися догола і пройдися зовсім нагою по вулицях міста, — спокійно промовив старець.

— Вибачте, але я ще не докотилася до такого… Ви, мабуть, здуріли або жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих… Дивись, ще хтось обесчестит або надругается наді мною…

Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало.

— Ти соромишся вийти на вулицю голяка, але чомусь тобі зовсім не соромно йти по світу з оголеною душею, розкритою, як ці двері навстіж. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь.Твоя душа — це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях. Їх душа сповнена зла та пороків — саме таку жахливу картину вони і бачать, коли зазирають у твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і змінитися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих…

— Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить? — запитала красуня.

— А ну-ка підемо зі мною, я дещо тобі покажу… Подивися, це мій сад. Ось вже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я ні разу не бачив, як розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, — це прекрасні квіти, які розпустилися, які ваблять своєю красою і духмяним ароматом.

Дитя, вчись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, —розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив.Відкриєш душу добрим людям. Йди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топтати. Ці бур’яни щене доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. В тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе.