Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Луки: Лк 1, 1-4; 4, 14-21
Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв. Ісус у силі Духа повернувся в Галилею, і чутка про нього рознеслась по всій околичній країні.
Він навчав по всіх їхніх синагогах, і всі його хвалили. І прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий.” А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього.І він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.”
В пророцтві Ісаї Ісус бачить програму своєї місійної діяльності. Папа Франциск порівнює Боже Слово з листом до коханої людини. 
Цей лист написав Той, хто знає тебе так, як ніхто інший. Подумай, що допомагає тобі читати Євангеліє особисто, як слово, яке Бог керує власне до тебе?
Розповіді особистих свідків життя Ісуса були основою для написання Євангелія. Коли ти читаєш Боже Слово, як лист, який призначений тобі, стаєш особистим свідком Євангелія. Коми би ти хотів переказати цей лист і його зміст?
Слухаючи сьогодні Євангеліє, придивися до обличчя і жестів Ісуса. Зверни увагу на тон Його голосу. Погляд наочного свідка Ісуса завжди скерований на Нього.
Дивися уважно на Ісуса. Попроси Його, щоб Він допоміг тобі зрозуміти Слово, яке Він керує до тебе кожного дня.
*****
Кожне таїнство дає нам Божу благодать. Щоб прийняти благодать в повноті, потрібно добре приготуватися до таїнства. Розпочинаємо роздумувати над таїнством Сповіді, з яким так часто зустрічаємося.
Книжка Костянтина Морозова OFMCap «Як добре сповідатися» (продовження)
УМОВИ ДОБРОЇ СПОВІДІ
Іспит Совісті (продовження)
Розкаяння у гріхах (продовження)
Петро також тяжко грішить. Він тричі зрікається свого вчителя і підтверджує це закликанням і присягами. Коли, почувши спів півня, Петро усвідомив свій гріх, «вийшовши звідти, заплакав гірко».
Важко порівняти, який з цих двох гріхів більший: Юди чи Петра. Гріх бо не вимірюється лише зовнішніми проявами, а передусім прагненням серця. Петро «гірко плаче», але він не у відчаї; його гріх веде його не до смерті, а до більш повної довіри Ісусові.
Відчуття провини Петра є голосом його сумління,, який веде його до справжнього навернення. Наше більш зріле приступання до таїнство Покаяння повинно також проявитись у поступовому очищенні нашого розкаяння за гріхи і рішення виправитись з «юдиних елементів»: з хворобливого відчуття провини, з паралізуючого сорому і страху за себе, а також з пихи. Найбільшим злом для людини є не сам гріх, пов’язана з ним пиха, яка примушує нас почуватись зраненими і приниженими падінням. Пиха ув’язнює нас у нашому гріху і не дозволяє відкритись на простягнене до нас милосердя Бога.
Дуже часто ми оцінюємо наші провини за нашим емоційним станом. Чим гірше я почуваюся після гріха, тим гріх більший. Також нерідко ми оцінюємо тягар гріхів з реакції інших. Наприклад, сказав другові правду у вічі, а він образився на тебе, і ти, зробивши добрий вчинок, вважаєш, що дуже згрішив, бо почуваєшся ніяково від того, що зробив боляче іншому. Це лише природний жаль за провини, які відчувають майже всі. Але у сповіді не йдеться про цей природний жаль, а про надприродне розкаяння.
Ми мусимо відчути не стільки свій біль, який походить від нашої пихи ( вона страждає від того, що своїми силами ми не можемо бути досконалими), відчути не стільки біль інших, який також може походити від з раненої пихи, а проникнути своїм серцем у Божественне Серце, Котре носить великий біль з приводу нашої відмови прийняти Його любов. Щоб відчути цей біль, ми повинні просити Святого Духа, який проникає в глибини самого Бога.
Істинне розкаяння за гріхи народжується тоді, коли ми на свої гріхи дивимось очима і серцем Бога.
(далі буде)
Історія для душі
ПРИТЧА ПРО ДВО
Х СНІГОВИКІВ
Випадково зустрілися два сніговики: красивий і не дуже. Красивий мав справжню моркву-носа й блискуче нове відро на голові. Його ліпили люди з художньою освітою, приділивши сніговій скульптурі чимало часу.
А інший був малим і не ідеально круглим. Без будь-якого відра на голові, з куском старої гілки замість носа. Його ліпили діти, які довго чекали снігу, і коли той нарешті випав, вибігли на вулицю, аби все-таки здійснити мрію — зліпити сніговика до Різдва! Різдво вже ось-ось мало настати, тому діти поспішали й ліпили гуртом, аби швидше.
Гарний і професійно виліплений сніговик не мав такого цікавого життєвого досвіду, як його напарник. Малому, некруглому та неідеальному рот не закривався від розповідей про дружний процес його ліплення, про дитячі світлі мрії, про неймовірну атмосферу Різдва й радість переживати її.
Тому гарний сніговик, потерши потилицю й поправивши блискуче відро, промовив:
— Красиве у тебе життя! Настільки красиве, що й ти мені з кожною своєю розповіддю все гарнішим виглядаєш… Моя ж досконалість нікому не цікава. Хіба для селфі хтось колись поруч постоїть…
О, так, ми не завжди ідеальні, як і той недосконало круглий сніговик. Але ж маємо чимало історій з нашого життя, наповнених ідеальним досвідом, якого не можемо знецінювати.
То що ти зараз робиш, прекрасно неідеальна Людино?
На чому зосереджена? На черговій помилці чи неймовірно цінному досвіді й новій мудрості?
