Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 24 травня 2020 року. №21/2020 (288)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 28, 16-20

А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши його, вони вклонилися йому; а деякі сумнівалися. Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”

Ісус направляє учнів до всіх людей. Вони повинні продовжувати Його місію, вділяючи хрещення, навчаючи тому, чого самі навчилися від Ісуса. Це непросте завдання. Учні самі повинні багато ще зрозуміти й пережити, а потім передати свою місію нащадкам. Чи ти відчуваєш, що Ісус і тебе покликав до проголошення Доброї Новини?

У світі є дуже багато людей, тому досить важко дійти до кожного. Особливо, якщо більшість не хоче, щоб їх повчали, не довіряє, а у власних гріхах звинувачує інших. Ми повинні пам’ятати, що світ не може розвіяти наші сумніви, зцілити наші рани та змінити наше уявлення про Бога. Він лише намагається відтягнути нас від духовних справ.

Усі ми, хто вірує в Ісуса Христа, творимо Церкву ‑ спільноту людей, які люблять ближніх так, як Бог нас полюбив. Ми не повинні осуджувати наших ближніх. Люблячи наших ворогів, усвідомлюємо, що це важко, але з Ісусом це стає можливим. Пригадай, може й у твоєму житті є людина, з якою ти ще не поєднався? Чи ти хочеш попросити Ісуса про поміч та дар прощення?

Ісусе, мій Царю, вчини, щоб я не сумнівався, що Ти, мій Бог, є зі мною назавжди, до кінця віків. Уділи мені своєї благодаті та миру!

Святий Дух провадить нас, аби ми стали правильною сіллю та правильним світлом для світу – слово Папи Франциска

Ісус доручив своїм учням велику місію: «Ви – сіль землі, ви – світло світу» (пор. Мт 5, 13-16). Це образи, які змушують замислитися про наші вчинки, бо ж як нестача, так і надлишок солі робить їжу несмачною, а брак або надмір світла заважає бачити. По-справжньому зробити нас сіллю, яка дає смак і захищає від зіпсуття, і світлом, що осяє світ, може лише Дух Христа! І це – той дар, який ми отримуємо у Таїнстві Миропомазання, Конфірмації. Воно називається конфірмацією – «скріпленням», «підтвердженням» – бо підтверджує хрещення і зміцнює його благодать (пор. Катехизм Католицької Церкви, 1289); а також миропомазанням, бо ми отримуємо Духа через помазання миром – запашною олією, яку освятив єпископ. Цей термін нагадує про Христа, помазаника Духа Святого.

Відродження до божественного життя у хрещенні – це перший крок; відтепер необхідно поводитися, як дитя Боже, тобто наслідувати Христа, Який діє у святій Церкві, віддатися й долучитися до Його місії у світі. Ось що дає помазання Святого Духа: «Без Твого струміння чахне все створіння» (Секвенція П’ятидесятниці). Без сили Святого Духа ми нічого не можемо робити: саме Дух надає нам витривалості й сил рухатися вперед. Усе життя Ісуса оживлене Духом, і життя Церкви та кожного з її членів провадить той самий Дух.

Ісус, Якого Богородиця зачала від Святого Духа, почав Свою місію, коли Його після купелі в Йордані освятив Дух, Який зійшов із неба і перебував над Ним (пор Мк 1, 10; Йн 1, 32). Він прямо каже про це в синагозі в Назареті: яка прекрасна ця сцена, коли Ісус приходить і оголошує Себе, неначе надає Своє посвідчення особи в назаретській синагозі! Послухаймо, як Він це робить: «Господній Дух на Мені, бо Він мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним» (Лк 4, 18). Ісус відкриває Себе в синагозі Свого села як помазанника – того, хто помазаний Духом.

Ісус сповнений Духа Святого – і Він також джерело Духа, Якого чекаємо від Отця (пор. Йн 15, 26; Лк 24, 49; Діян 1, 8; 2, 33). Справді, у навечір’я Пасхи Воскреслий дихнув на учнів і сказав їм: «Прийміть Духа Святого» (Йн 20, 22); і в день П’ятдесятниці сила Духа сходить на апостолів, як ми про це знаємо, у надзвичайний спосіб (пор. Діян 2, 1-4).

«Подих» Воскреслого Христа наповнив життя й легені Церкви, і вуста учнів, «сповнені Духом Святим», відкрито проголошували всім великі справи Божі (Діян 2, 1-11).

П’ятдесятниця стала для Церкви тим, чим для Христа було отримання Духа в Йордані. А ще П’ятдесятниця – це місіонерський порух до того, аби спрямувати своє життя на освячення людей, на славу Божу. Дух Святий діє в кожному таїнстві, а якраз у миропомазанні «вірні отримують Святого Духа як дар» (Павло VI, Ап. конст. «Divinae consortium natrue»). І в мить помазання єпископ каже такі слова: «Прийміть знамення дару Духа Святого»; це великий дар Божий – Святий Дух. Кожен із нас має в собі Духа. Дух є в нашому серці, у нашій душі. І Він провадить нас у житті, аби ми стали правильною сіллю та правильним світлом для світу.

Якщо у хрещенні Святий Дух сповнює Собою в Христі, то в миропомазанні Христос наповнює нас Своїм Духом, освячує Своїх свідків і причасників, які поділяють із Ним принципи життя й місії, узгоджені з планами небесного Отця. Свідчення миропомазаних показує, що вони прийняли Духа Святого і готовність бути слухняними Його творчому натхненню. А як можна побачити, що ми отримали Дар Духа? Якщо ми виконуємо справи Духа, якщо ми говоримо мовою, якої навчив нас Дух (пор. 1 Кор. 2, 13). Християнське свідчення полягає в тому, щоб робити тільки те й усе те, про що Дух Христа просить нас, надаючи нам сил це чинити.

Франциск, Папа Ватикан, площа святого Петра 23 травня 2018

https://kmc.media/2018/06/01/svyatyy-dukh-provadyt-nas-aby-my-staly-pravylnoyu-sillyu-ta-pravylnym-svitlom-dlya-svitu-slovo-papy-francyska-na-zagalniy-audiyenciyi-23travnya-2018roku.html

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Важко бути людиною

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

— А ми ж не подякували жінці за воду.

Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

— Що ж… — каже Роман, — це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?

— Варто, — наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

— Ви як хочете, — каже Марійка, — а я повернуся й подякую…

— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.., — Адже ми так потомилися…

— Бо ми люди… Якби ми були телята, можна було б і не вертатися…

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

— Важко бути людиною… — сказав він.

А нам, чи не важко бути людиною? Чи вмію бути вдячним? Як часто дякую Богу за те, що отримую від Нього різні благодаті?