Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 25 квітня 2021 року. №16/2021 (324)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Йоана: Йн 10, 11 –18

Ісус сказав: Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, — бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він — наймит і не турбується вівцями. Я ж — добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, — і буде одне стадо й один пастир! За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»

Добрий Пастир міцно зв’язаний із своєю отарою. Він знає голос кожної овечки, знає, котра з них полюбляє відходити від отари. Ісус, Добрий Пастир, знає кожну овечку на ім’я. Знає так, як Отець знає Його.

В отарі Доброго Пастиря — Ісуса, є місце для кожного. Також і для тебе. Вівці, які знаходяться в кошарі, довіряють Пастирю. Відчувають себе частиною отари. А де зараз знаходишся ти? Чи не блукаєш чужими пасовиськами? Чи відчуваєш в своєму житті опіку Доброго Пастиря?

Ісус віддає своє життя за вівці. Ніхто насилу від Нього життя не забирає. Коли йде Хресною дорогою, думає про тебе, і це додає Йому сили. Коли Він розуміє, що Його життя — це жертва, думка про спасіння тебе пом’якшує і полегшує страждання, які завдає хрест. Що відчуває, коли думаєш про жертву Ісуса, Доброго Пастиря? Якщо бажаєш, наблизься зараз до Ісуса та подякуй з усього серця за Його жертовну любов.

Ісусе, ти знаєш мене так, як Отець знає Тебе. Дай мені прагнення і досвідченнях такої близької приязні з Тобою, як Ти сам маєш з Отцем.

Коментар до молитви «Отче наш…»  (продовження)

Андрей Шептицький

Львів 1998

Що єси на небесах

«Отче наш, що єси в небі», — ось куди треба нам спрямувати наші бажання, ціле наше життя. Знаємо з катехизму, що Бог Своїм безконечним, незмінним і вічним єством всюди присутній: на небі, на землі і в кожному місці. Чому ж Ісус Христос каже нам у Своїй молитві звертатися до Отця, що є в небі? Там Бог відкривається перед своїми розумними сотворіннями, ангелами і святими.

Там Бога оглядають лицем в лице ті, що «прийшли з великого горя і випрали свої одежі та вибілили їх в крові Агнця» (Од, 7, 14). Небо — це місце, де являється Божа слава, де праведним дається вічна нагорода: це місце, що є ціллю усіх змагань і стремлінь християнського життя. Небо — це місце вічного життя, «вічного миру, вічної радості, вічного відпочинку та вічного блаженства». Того життя бажати, тим життям жити — це значить бути християнином. Молитва є дорогою до цього життя, тому школа «Отченашу» мусить вводити душу в стан вічного надприродного життя, а в душі вкладати це бажання. Цим вона й наставляє душу на молитву і вчить молитви, і як успішно. Бо наше серце там, де наш скарб; пригадувати нам про цей скарб, який надто часто забуваємо, пригадувати, що там є той скарб, що міль його не з’їсть і злодій не вкраде (Мт. 6, 20), — це прямо душу наставляти на дорогу бажання небес, на дорогу молитви. Тим-то третє слово Господньої молитви підносить нас до того життя на небесах (Флп. З, 20) — можна сказати — вводить нас у небо, вводить надією, «бо ми спаслися надією» (Рим. 8, 24). Вже «спаслися», а не «спасемося».

Це третє слово «Отченашу» дає нам знову світ, а радше світи ясніші й славніші від усіх астральних просторів, у яких в далеких виднокругах правдива святість душі. «Будьте святими, бо й я святий», — каже Бог (Лев. 19, 2 та 1 Пт. 1, 16). Тому це слово Господньої молитви вводить нас і вкладає в нашу душу бажання святості — праці й жертви для освячення душі, адже не може бути кращої й вищої спонуки до молитви, як ті високі ідеали, що були провідним світлом життя, трудів і жертв усіх Святих. Разом із ними йти до тих самих ідеалів, прославляючи спільного Батька на небі, — ось чого вчать ці перші вступні слова Господньої молитви.

Не треба говорити як відкривати перед душею за кожним кроком щоразу нові, щоразу ширші чи вищі ідеали; це завдання дійсно достойне Божої школи і достатньо би цими ідеалами перейнятися, з ними зжитися, щоби стати досконалими людьми, правдивими християнами і досвідом власного життя переконатися та бути спроможними ствердити, чим у житті християнина є молитва, чим для життя молитви є «Отче наш» — школа молитви.

Притча : ТЕЛЕФОН

Одного разу Господь Ісус Христос подарував чоловікові телефон і сказав: “Як будеш мати радість, подзвони, щоб і Я потішився з тобою, як будеш мати смуток не соромся звертайся, Я розділю твій смуток з тобою, дам тобі пораду, потішу тебе. Коли просто захочеш поговорити, подзвони і поговори зі Мною…”

Чоловік дуже втішився телефоном, адже він був абсолютно новий, унікальний, не схожий ні на який інший, а головне в ньому був записаний лише один, але дуже дорогий контакт, контакт до Господа Ісуса…

Йшли роки, телефон швидко наповнився безліччю програм. Часто ці програми не мали ніякої користі, але такі програми мали друзі і чоловікові, якось було соромно, маючи такий телефон не мати програми, яка там є в когось, та і пам’ять телефона дозволяла завантажувати і завантажувати… Він не хотів відрізнятись від друзів, бути “білою вороною”.

Заставка також була змінена, замість вигляду чудового Едемського саду, там тепер красувалась новенька машина, котра навіть ще не зійшла з конвеєра і великими буквами було написано “Ти ціль мого життя!”