• Среда , 14 Апрель 2021

Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 26 квітня 2020 року. №17/2020 (284)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Луки: Лк 24, 13-35

Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб його не пізнали. Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. Озвавсь тоді один з них на ім’я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім — ділом та словом перед Богом і всім народом, — та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось! Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.” А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: “Христос справді воскрес і з’явився Симонові.” І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.

У сьогоднішньому тексті Євангелія ми зустрічаємо двох сумних учнів, які після смерті Ісуса не можуть віднайти себе в новій ситуації та прямують до міста Емаус. Загублені й зосереджені на своєму нещасті, вони не можуть побачити Божого діяння в тому, що з ними трапилося. Подумай, а як ти реагуєш на смуток, викликаний відсутністю реалізації власних планів? На чому концентруєшся в такій ситуації?

Воскреслий Ісус вирушає в дорогу разом з учнями всупереч тому, що вони залишили Його в найважливішу годину. Він приходить до учнів, коли вони потребують Його підтримки й розради. Розпочинає розмову. І цей діалог з Ісусом приводить їх до зміни поглядів на ситуацію, яка склалася. На скільки ти відкриваєшся на те, що діється у твоєму житті? Як відкриваєш для себе Ісуса Воскреслого в Біблії, а як в повсякденному житті?

Учні впізнали Воскреслого Ісуса тільки під час ламання хліба. Це досвід так сильно перемінив їхні серця, що вони миттєво повернулися до Єрусалиму й із запалом розповідали іншим, що з ними сталося.

Подякуй Ісусові за різні почуття та емоції, що є поряд з тобою кожного дня. А також за те, що Ісус Воскреслий присутній у кожній із них.

 

 

Хто повірив у Христа, той розуміє…

 

У важкі й трагічні моменти, коли наука та медицина опиняються в безсиллі, людство завжди звертається до Бога. Так і цими днями: одні, каючись, просять допомоги в Бога, а інші – богохулять і кепкують з перших: «Де ваш Бог? Якщо Він існує, то Він байдужий до вас. Чому не прийде вам на допомогу у важкий момент? Але Бог карає як вас, так само і всіх інших, адже ви теж хворієте й помираєте».

На жаль, цей світ не зрозумів Христа. Доля християн аналогічна: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради» (Мт. 5, 11). Тому нема причин опускати руки. Вже у перші століття християнства апологетам треба було доводити, що учні Ісуса не палили Риму і що вони не приносять в жертву немовлят. Тим паче сьогодні добрі новини нікого не цікавлять, новину творить лише погана новина… Тому хочемо ми того чи ні, до певної міри завжди будемо в інформаційній війні. Однак за нами вибір: миротворці ми чи мимоволі, захищаючись, і самі перетворюємося в агресорів?

Бог карає грішне людство, тому й посилає на землю вірус…

Такі думки останнім часом доволі часто звучали від різних «релігієзнавців», що є дуже дивним для Нового Завіту і зокрема для нашого XXI століття. Схожі твердження були притаманні, власне, старозавітній людині, яка розуміла, що згрішила, і чекала заслуженої кари. А Господь від самого початку шукає за впалою людиною: «Адаме, де ти»? Цілий Старий Завіт драматично проходить в тому, що ізраїльський народ, потерпаючи наслідки первородного гріхопадіння, не спроможний почути голос Бога. Там панує закон «око за око, зуб за зуб». Тому Бог сходить на землю, воплочується, стає людиною, щоб людську природу знову зробити учасником Божественного плану.

Христос приносить на землю нову заповідь – любові. Якщо б Господь нас карав, то навіщо Христові потрібно було нас зціляти? Але саме це Він найчастіше робив, про що дізнаємося зі сторінок Євангелії. Він показав нам, як потрібно любити, померши за нас на хресті!

А сьогоднішній вірус, як і всі інші хвороби, є наслідком гріха, чи радше гріхів, і не завжди мого… Адже гріх як такий приносить майже завжди суспільний дисбаланс і страждання. Згадаймо Чорнобиль… Чому ж сьогодні у всіх нас такий слабкий імунітет? Чи це Господь забруднює навколишнє середовище? Чи це Господь продає нам неякісні продукти харчування?

Бог, звичайно, міг би знищити грішну людину і створити все по-новому, але це якраз і була б уже кара. А Господь не карає, Він полюбив нас безмежною любов’ю і очікує, щоб кожен з нас пішов слідами Христа – безкорисливої і жертвенної любові. Бог створив нас розумними і вільними, тому чекає нашого добровільного навернення. Так, Він всемогутній і міг би змінити людину «чарівною паличкою», але тоді це була б уже не розумна людина зі свобідною волею, а такий собі, даруйте, піддослідний кролик… Німецького філософ і письменник Германа Гессе сказав: «Відчай Бог посилає нам не для того, щоб убити нас. Він посилає нам його, щоб збудити в нас нове життя». Тому сьогоднішня ізоляція — це не кара і не кінець світу. Ізоляція — це можливість для нового початку.

Звичайно, Бог не бажає нашої передчасної смерті і це достатньо перегукується з вищенаведеними роздумами. Але цей момент, коли прийде наш час, неминучий, він є переходом, пасхою, входженням до етапу вічного життя!

В історії Церкви налічуються тисячі мучеників, які радо йшли на смерть заради віри в Бога. Нещодавно світ облетіла звістка про двох італійських священників. Один просто віддав куплений для нього апарат штучної вентиляції легень для незнайомого, молодшого від нього, пацієнта і згодом героїчно помер. А інший, розуміючи, що вже помирає, щосили підняв вгору руки, затискаючи кулаки, як роблять це найактивніші футбольні фани, і так зі щасливою посмішкою на устах помер. Він радів, що нарешті його душа лине до Того, Хто його сотворив і Кого він дуже сильно любить. Така смерть для помираючого не є карою, а нагородою, входом у вічне життя, в обійми Отця Небесного! Він тріумфально вболівав, бо прийшов до фінішу, він уже відчував передсмак того, «чого людське око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те, що наготував Бог тим, що його люблять» (пор. І Кор. 2:9).

Насправді, хто ж повірив у Христа, той розуміє, що земне життя коротке, але людина вічна. Уявімо собі життя дитинки в лоні матері. Вона живиться через пуповину і на перший погляд, згідно з біологічними законами, коли цю пуповину перерізають, то її життя мало б закінчитися. Але ж ні! Безтурботна дитина, народжуючись із лона матері, де вона мала все необхідне для життя, входить в інший простір. Вона отримує самостійну форму життя, роблячи перший подих, вона починає бачити світло, простір і що найголовніше – побачить свою матір, в якій дотепер перебувала, але не могла її досі бачити. Хоч сам момент переходу-народження є болісний як для матері, так і для немовляти.

Третій етап життя людини відбувається в схожий спосіб. В один день людині просто непотрібне більше живлення від пуповини матері-землі, бо летить вона в значно вищі широти. І це не кінець, а щасливий початок. Нарешті вона побачить люблячого Бога, під Яким досі перебувала, але не могла Його бачити. То чого ж боятися? Але насправді чи не боюся я смерті? Я – така сама людина, як всі інші, і страх завжди є перед чимось невідомим, зрештою – це ще й розлука з найріднішими людьми. Тому цей перехід так само може бути болісним. Але віруюча людина розуміє, що це – лише тимчасова розлука. Ми знаємо, що смерть є тільки переходом, місточком, за яким буде життя вічне. А гарантією того є Ісус Христос, Який воскрес із мертвих.

Ось що говорив один з найвідоміших спеціалістів з античності український історик, академік Владислав Бузескул: «Воскресіння Христа підтверджене історичними даними з такою ж безсумнівністю, як існування Івана Грозного та Петра Великого. Якщо заперечувати Воскресіння Христове, то потрібно заперечувати (причому на більшій підставі) існування Пилата, Юлія Цезаря, Нерона, Августа, Трояна, Марка Аврелія, руських князів Володимира й Ольги, Олександра Невського, Івана Каліти, Данила Галицького, Юрія Долгорукова та багатьох інших».

Христос воістину воскрес! Але вірити в це потрібно серцем, а не розумом, незважаючи на ті чи інші твердження науковців, тому що Бога пізнають серцем.

 

http://ugcc.if.ua/blohy/5892-boh-i-pandemiia-mify-i-pravdyva-vira.html

 

Римсько-Католицька Церква,

 вул. Декабристів 32, 54001 Миколаїв а/я 333.

Сайт: www.joseph.org.ua  

e-mail: arepin13@gmail.com  

 тел. +38(0512)47-06-36, +38(063) 84-09-865

настоятель о. Олександр Рєпін TChr

Редактори: Рускуліс Лілія, Шаповалова Олена, с.Фаустина OSB

 

 

 

Related Posts

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!