Якір. Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. 5 липня 2020 року. №27/2020 (294)

Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Матея: Мт 11, 25 — 30

Тоді ж Ісус заговорив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче: бо так тобі було довподоби. Все передане Мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити. Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.”

Премудрі та розумні ‑ це фарисеї та садукеї, які були ображені відкритістю Ісуса до бідних і простих людей. Ісус поставив під сумнів їхній суспільний та релігійний порядок, їхні доктрини й мораль. Натомість Він звільнив місце для тих, хто довірився Йому та прийняв Його науку, для простих людей. Однак Ісус не виокремив їх у якусь окрему групу або суспільну касту, бо Він дає можливість наблизитися до себе кожному, хто цього бажає та прагне пізнати Його. Чи є якась людина, яку б ти не запросив на зустріч з Ісусом, хтось невідповідний або недостатньо добрий? Чи думаєш про якусь людину таким чином?

Ісус говорить про себе, що Він тихий і покірний. А таке приниження звільняє серце, дозволяє віддавати, не чекати нічого в нагороду. По-справжньому принизитися можна лише тоді, коли знаєш власну цінність, а служіння іншим не є заспокоюванням власних недоліків та комплексів, але є щирим діленням самим собою.

Суворі приписи й жорстке дотримання цих приписів ‑ не те, що прагне від нас Ісус. Він хоче, щоб люди любили Його та пізнавали, а потім хотіли наслідувати. В захваті, з любові, а не тому, що так треба. Якщо намагаєшся робити якусь справу добровільно, без примусу, тоді перемагаєш свої слабкості, а тягар стає легким і приємним.

Спробуй сьогодні кілька разів помолитися такими словами: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі…».

Історія Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

Серце Ісуса, палаюче вогнище любові

Не існує життя без тепла і світла. Якби Бог не запалив для нас сонце, уся наша планета була б темною і холодною пустелею. У своєму теплому світінні розвивається життя, ростуть рослини. Небо, вода, — все воно повне маленьких і великих істот. Ми, люди, яким Бог подарував цю прекрасну блакитну планету як дім, теж цим користаємось. Нам потрібно тепло і світло настільки, що, на відміну від рослин і тварин, ми відкрили великий скарб — вогонь. Сьогодні його трохи замінили електрикою, але все-таки світло вогню нам дуже приємне. Воно дає почуття безпеки, захист від нічного холоду та небезпек. Хоча полум’я небезпечне і горить, ніщо не може його замінити. Люди завжди збиралися біля вогню, навіть загублений і переляканий Апостол Петро, після арешту Господа Ісуса, йде до вогню, де гріються слуги первосвященика. Багаття колись було серцем кожної людської оселі, саме тому люди говорять про домашнє вогнище. Це місце, де збираються сім’ї, де люди, які люблять одне одного можуть бути разом.

Коли Бог хотів покликати Мойсея до великої місії вивести ізраїльтян з Єгипту, він з’явився йому в полум’ї. У розповіді про палаючий кущ ми бачимо різницю між Божим вогнем та нашим на землі. Мойсей був заінтригований тим, що кущ горить і не згоряє. Це суперечить законам фізики, нашому людському досвіду. Але таким є Бог — Він не втомлюється, не старіє, любов його ніколи не згасне, не затоплять її навіть усі води річок і океанів. Ось чому в єврейському храмі за старозавітних часів священики постійно охороняли вічно палаючий вогонь у святилищі. Це був знак Божої сили та захисту над Ізраїлем. Більше того, Божественний вогонь не хоче знищити людину, а осяяти і очистити її. Звідси стовп вогню, що вів євреїв у пустелі, щоб вони могли увійти в Обітовану Землю з чистими серцями, сповненими віри.

Полум’я Віфлеємської зірки віщувало народження Христа. Сам Він сказав, що прийшов розпалити вогонь на землі. Можливо, Його слухачі в той час думали про пожежу, але Христос думав про таємницю любові. Тепер це вже не палаючий кущ, а серце людини має горіти Божим вогнем. Першим було серце Ісуса разом із серцем Марії. Христос майже згорів в тому вогні, мов ягнята, яких приносили в жертву Богові на вівтарях. Вівтар Христа — хрест. Все Його тіло і свята душа горять любов’ю Предвічного Отця; вони горять любов’ю до всіх людей. Це полум’я хоче зігріти особливо загублених грішників. Його Серце – палаюче вогнище любові. Сьогодні ми можемо відчути цей вогонь всередині себе, якщо віримо, що Господь Ісус справді є з нами у Святій Гостії. Адорація Ісуса в Пресвятих Дарах полягає саме в тому, щоб зігріти себе Ним, дивлячись на цей мирний, духовний вогонь Серця Ісуса. Він віддаляє темряву сумнівів, духовні небезпеки та спокуси, спалює в нас брак зосередження на молитві та очищає нас від злих думок — саме зараз, коли ми стаємо на коліна перед Ним, присутнім у Пресвятому Таїнстві.

Серце Ісуса, палаюче вогнище любові, також хоче зігріти наші сім’ї. Його сіяння і тепла вистачає всім. Якщо будемо збиратись разом з Ним, то повільно, але постійно полум’я Святого Духа буде очищувати наші душі. Господь Ісус хоче, щоб наші оселі були сповнені взаємної, дуже конкретної любові. Йдеться про доброзичливість до ближніх, повагу, слова, сповнені ніжності. Перед обличчям байдужого і часто непривітного світу християнський дім повинен бути оазисом любові та добра. Ось чого хоче Ісус для нас. Коли після воскресіння Він запалив багаття біля озера для своїх учнів, так Він хоче запалити багаття любові та молитви у кожній християнській родині.

                    Цього вислову вживав Ісус: «Я прийшов вогонь кинути на землю, і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся!» (Лк 12, 49). На Остатній Вечері Святий Дух зійшов на апостолів у вигляді вогню, бажаючи підкреслити силу та інтенсивність любові, якою вони були наповнені цього дня. Захоплені цією любов’ю, вони повинні були вийти у світ і поширювати високі принципи Євангелія Христа.

Святій Маргариті Марії Алякок Христос з’явився у вогні: «Одного разу, — каже свята, — наш Господь представився мені сяючи славою, зі стигматами п’яти ран. З його грудей, схожих на палаючий вогонь, виходило полум’я з усіх боків. Ісус відкрив одяг, розкриваючи своє Серце, яке було джерелом цього полум’я, і воно було настільки гарячим, що я боялась, що воно поглине мене і спалять до попелу». Дуже важливо, що саме так Спаситель хотів представити св. Маргариті, безмежну, незмірну силу свого кохання. «палаюче багаття кохання». Полум’я було символом любові в образі серця, яке вона побачила у другому об’явленні. Св. Маргарита Марія Алякок бачила його «ніби на троні, цілком у вогні і полум’ї». Це багаття — не ледь сіяючий пломінь, а вогонь і сильне полум’я. Ісус хоче розпалити цей вогонь в нас (пор. Лк 12, 49). Палав ним святий Ігнатій (ignis з латинської означає вогонь), св. Франциск Ксаверий, ревний місіонер та багато інших.

                    Весь світ, створений для людини, говорить про любов Бога до людини, але Бог, бажаючи показати нам свою любов більш досконалим чином, послав свого Сина на землю. Вершиною любові Ісуса були страждання і смерть на Голгофі. Спаситель думав про ці страждання все своє життя. Як же часто Він говорив про них апостолам: «Син Людський прийшов, щоби послужити і душу свою як викуп за багатьох віддати!» (Мк 10, 45).

Ісус, любить нас і прагне взаємної любові. Безумовно, в дні свого земного життя Серце Ісуса багато разів було наповнене гіркотою, коли Він бачив стільки байдужих людей, навіть ворожих Йому. Ісус прагне наших сердець так само, як кохаюча людина хоче взаємності. «У мене є все», — сказав Він св. Мехтільді, тільки сумую за людським серцем». «Але, Господи, що доброго Ти можеш знайти в бідному людському серці, в якому є лише біда і нічого не вартого любові?» — дивувалася св. Мехтільда. І Христос відповів їй: «Якби ти знала, як Я поглинений бажанням бути коханим, ти не відмовила  би Мені нічого, щоб догодити Мені». Св. Мехтільда, зворушена цими словами, а також виразом обличчя Христа, на якому були намальовані глибокі страждання, була в сльозах. Ісус сказав до св. Маргарити Марії: «Ось Серце, яке так полюбило людей, що воно не шкодувало нічого, щоб довести свою любов. Проте Я не знаходжу майже нікого, хто намагався б втамувати Мою спрагу».

Як нас зворушили ці скарги Ісуса? Чи будемо ми також протистояти Його любові? Коли ми думаємо, хто такий Ісус та ким ми є, то нашу байдужість важко зрозуміти. Будьмо впевнені, що ми принесемо велику радість Божому Серцю, коли ми виявимо Йому хоч трохи любові: коли ми привітаємо Його з якось молитвою, коли ми входимо в храм, щоб відвідати Його на короткий час, коли здобудемося на самопожертву з любові до Нього. Ісус покинув цю землю після виконання своєї спасенної місії. Однак Він нас запевнив: «Я не залишу вас сиротами» (Йн 14, 18). Він виконав цю обіцянку, залишаючись з нами в Євхаристії. Він все ще тут, кохає нас і чекає нашої любові.

                    Неможливо — кажуть святі, щоб той, хто наближається до дарохранительниці і поклонився Пресвятих Дарам — не отримав Божого благословення. Є люди, які мають звичку тривалий час перебувати перед Пресвятим Таїнством, не кажучи нічого, окрім того, що дивляться на кивот. «Господь тут» — цього усвідомлення їм достатньо і це наповнює їх радістю. Як і пацієнти, які застосовують сонячну терапію, вони щасливі, що перебувають під впливом сонячного світла.

          Таємнича сила, що виходить з Євхаристії, очищає душі від різних пороків і допомагає нам стати святими. Каже св. Маргарита Марія: «Мій Господь показав мені своє Серце, як вогнище любові і сказав: «Ось Божественний потік моєї любові, в якому ти маєш очищати себе. Пізніше Я посприяю тому, що знайдеш просвітлення і, нарешті, будеш об’єднана зі Мною». Тому ми повинні, — додає Свята – приступати до цього вогнища любові, щоб очистити себе від своїх вад, як очищають золото в тиглі». Ісус сказав: «Коли твоє серце знищиться в цих полум’ях чистої любові, тоді ти отримаєш нове серце».

                    Не будьмо глухими до голосу Ісуса, який постійно закликає кожного з нас: «Сину, дочко, дай мені своє серце». Отже, задовольнімо Його бажання. Даймо Йому своє серце і свою любов. Ми не можемо нічого іншого Йому  пожертвувати, щоб відповісти на любов, яку Він нам дарує.