Сьогодні Слово Боже з Євангелія від св. Луки: Лк 5, 1-11;
Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: “Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.” Озвався Симон і каже: “Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.” Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.” Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити.” І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
Просьба Ісуса видається дивною і незрозумілою, ніби безсенсовною. Природна реакція Петра – це недовіра. Але Петрові не треба багато часу, щоб змінити свою думку. Стається так, що з цієї просьби виникає щось значно більше, ніж Петрові видавалося спочатку. Ця дивна просьба Ісуса пробуджує у Петра бажання піддатися велінню серця і почати діяти. А коли ти останнього разу чинив щось за велінням серця?
Те, що сталося після здійснення слів Ісуса, було ще більш дивним і незрозумілим. Це перевищувало будь-які сподівання Петра. На щастя, з ним були його товариші, його спільнота. Благодать, яку дає нам Бог, часто перевищує наші можливості і переливається на наших ближніх. Рішення кожної конкретної людини має вплив на життя всієї Церкви. Бог запрошує тебе, щоб ти був знаряддям Його любові. Як ти в своєму щоденному житті сприймаєш спільноту, яка допомагає тобі творити добро та підтримує в труднощах і з якою ти можеш ділитися дарами і благодатями, отриманими від Бога?
Бог, запрошуючи нас до різних завдань і ставлячи перед нами певні цілі, дає нам також підтримку, необхідну для виконання цих завдань. Слухаючи сьогодні уривок з Євангелія, подумай, що Ісус приходить на допомогу і тобі, як тоді приходив до своїх учнів, щоб підтримати і допомогти. Не бійся, Він з тобою і не залишить тебе!
Господи Ісусе, дай мені серце, відкрите на Твою волю, серце, що прагне Твого слова. Я хочу відчувати прагнення йти за Тобою, наслідувати Тебе та залишити все те, що віддаляє мене від Тебе.
*****
Кожне таїнство дає нам Божу благодать. Щоб прийняти благодать в повноті, потрібно добре приготуватися до таїнства. Розпочинаємо роздумувати над таїнством Сповіді, з яким так часто зустрічаємося.
Книжка Костянтина Морозова OFMCap «Як добре сповідатися» (продовження)
УМОВИ ДОБРОЇ СПОВІДІ
РІШЕННЯ ВИПРАВИТИСЬ (продовження)
Одним словом, треба протидіяти тому, що спонукає нас до гріха. Треба прийняти конкретну тактику і стратегію боротьби з гріхом, це правда, що Бог один може врятувати нас, але Він потребує нашої співпраці, бо не бажає рятувати нас без нас.
Якщо боришся з лінню, напиши собі розклад дня і намагайся його дотримуватись. Маєш проблеми з молитвою – прочитай якусь літературу, порозмовляй з кимось досвідченим на цю тему і.т.п.
Вирішуючи виправитись слід зрозуміти всі причини своєї грішної поведінки, щоб не воювати з млинами, як Дон Кіхот. Не стільки треба воювати з листям бур’яну, як з його корінням. Якщо, наприклад, ти дуже рідко ходиш до храму, майже не молишся, рідко заглядаєш до Біблії, то сказати: «Усе, виправляюсь!» — означає лише декларацію, і фраза, ймовірно, не змінить твоєї ситуації, адже ти хворієш на іншу хворобу – невіру.
Можливо, ти сприймаєш віру як набір істини, моральних вимог і деяких обрядів, які час від часу треба виконувати. Ти зустрівся ще з Богом Любові, ти ще не засмакував солодкої присутності Бога у твоєму серці і в твоєму житті. Тому сили треба звернути не на виконання зовнішніх обрядів, а на слухання Божого Слова, з якого народжується віра.
Подеколи прийняти рішення виправитись нам заважає усвідомлення власної слабкості. «Навіщо проголошувати якісь декларації, якщо я й так неспроможний це виправити!?». Зазвичай йдеться про грішні звички, від яких ми невільницько залежемо.
Декілька зауважень: знання про власну слабкість, не є проявом відсутності рішення виправитись. У Бога немає нічого неможливого, тому можна щоразу приймати від Бога новий шанс. І, може, треба нам часом бути як жаба в сметані. Вона не може вистрибнути з банки, і тому їй залишається або прийняти рішення піти на дно, або прийняти рішення бовтатись. Сметана може з часом перетворитись у масло, і тоді ти вискочиш зі своєї невільницької звички. Те, що ти падаєш, не так страшно. Коли піддаєшся і не хочеш іти вперед, лежиш у багнюці, і не хочеш підвестись – це трагедія. Бо у Бога тоді зв’язані руки твоїм рішенням. Коли ж ми віддаючи Йому нашу слабкість намагаємось йти у Його напрямку, Бог нас підтримає на цьому шляху.
(далі буде)
Історія для душі
ДУБ І ТРОЯНДА
У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду. Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от— от зів’яне. 
Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти — лише нікчемна колюча галузка!» Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки. Через це Дуб дуже пишався собою. «Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я — наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?» Несмілива Троянда перелякано мовчала. Коли настало літо, зацвіла. Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.
Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою. Квіти просто квітнуть.
