«ЯКІР»Бюлетень парафії св. Йосифа в м. Миколаїв. № 9/2018(223)

«А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: «Котра заповідь перша з усіх?» Ісус відповів: Перша: «Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог ‑ Бог єдиний». І: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Це заповідь перша!) А друга (однакова з нею): «Люби свого ближнього, як самого себе!» Нема іншої більшої заповіді над оці!» І сказав Йому книжник: «Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що «Один Він, і нема іншого, окрім Нього», і що «Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душею), і з цілої сили», і що «Любити свого ближнього, як самого себе», ‑ це важливіше за всі цілопалення й жертви!» Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: «Ти недалеко від Божого Царства!» І ніхто не насмілювався вже питати Його.»

Найважливіша заповідь розпочинається від слова «слухай». Слухання сприяє тому, щоб на хвилину затриматися в поспіху. Слухання ‑ це зустріч, запрошення до стосунків. Тільки в поставі слухання можна щиро зустрітися з Богом. А як ти тренуєш свою уважність?

Щоденно людина зустрічається з великою кількістю мовних послань, які виходять від інших. Якби можна було затримати одну з цих заяв, присвятити їй увагу, щиро зацікавитися. Переосмислити те, що інша людина хоче тобі сказати. Розпитати, щоб краще зрозуміти. Немає любові без слухання іншої людини. А коли ти останній раз запитав свого співрозмовника, чи добре зрозумів його послання?

Важко слухати когось, коли нас самих не вислухано. Слухати можна не тільки Бога й іншу людину, можна слухати себе самого, свої емоції, бажання, наміри. Чи ти можеш протягом дня знайти три хвилини, щоб провести цей час, слухаючи себе?

Бог запрошує тебе до любові, яка проявляється через слухання. Якщо ти вирішиш прийняти це запрошення, пам’ятай, що найкращим учителем слухання є сам Бог. Можеш попросити його про допомогу в цьому важкому, але також і прекрасному завданні.

(Modlitwa w drodze )

Гелловін. Із чого все починалося

Це Гелловін, ніч напередодні Дня всіх святих. За стародавньою легендою цього дня вся нечисть виходить на землю, щоб правити бал. Молоді, звісно ж, ця ідея припадає до душі, й заморське свято в Україні пускає корені. Гелловін прийшов до нас після падіння «залізної куртини» через телебачення й Інтернет, а також завдяки урокам англійської мови, на яких вчителі аж занадто ревно знайомлять учнів із американськими традиціями.

Та не все так просто із тим Гелловіном – кельтські, римські й християнські традиції вплинули на святкування 1 листопада, з чого утворилася вибухонебезпечна суміш – наче й побожне підґрунтя свята, та от форма – насичена чортівнею.

А починалося все з кельтів. Насамперед, з’явилася дата – перше листопада. Цього дня вони відзначали прихід Нового року – літо змінювалося на зиму, день – на ніч, життя – на смерть. Уважалося, що 31 жовтня мертві повертаються на землю, щоб відвідати своїх нащадків. Окрім того, з мерцями на землю приходили інші темні сили: демони, домовики, відьми. Доки жерці-друїди чаклували й приносили жертви, простолюд цього дня одягався в різноманітні маскарадні костюми для того, щоб ошукати злих духів. Це свято в них називалося Самайном (з ірланд. – листопад).

А от саме назва «Гелловін» має християнське походження. У народі свято мало назву Allhallowmas, (the mass of all Hallows – Усіх святих), а ніч напередодні отримала назву All Hallows Eve (Надвечір’я всіх святих). Із часом ніч напередодні Всіх Святих почали називати Гелловіном.

Символи й традиції

Символ Гелловіну – гарбуз – теж оповитий легендами. Вирізане з гарбуза обличчя символізує смерть.

Отже, Гелловін, як і вся американська нація, поєднав у собі традиції різних народностей і вірувань, залишивши те, що найбільше припало до душі американцям. Ніч на 1 листопада перетворилася на величезний маскарад, під час якого діти й дорослі «офіційно» отримують нагоду побавитися в чортівню, переодягаючись в костюми нечисті.

Гелловін не пропагує Христа, а навпаки, звеличує диявола. Адже погодьтеся, розгулювати вулицями в костюми відьми й лякати стареньких бабусь істеричними криками – то аж ніяк не Божа справа. Та й уся суть святкування полягає в тому, щоб відчути себе в ролі «нечисті», яка викликає жах в оточуючих.

День всіх святих та День померлих

У 800-му році Католицька Церква перенесла офіційний «День усіх святих» («All Hallow’s Day») із травня на 1 листопада. Однак язичницьке свято так і не вдалося християнізувати.

2 листопада церква оголосила «Днем померлих», подібно до свята Фералія.

Із часом язичницькі традиції й обряди не втрачали своєї сили, а навпаки, католицький День святих, а точніше, ніч напередодні доповнювали елементами нібито невинної демоніади. Люди не могли й не хотіли відмовлятися від традицій, яких здавна дотримувалися їхні предки.

Сучасне католицьке святкування Дня всіх святих (та й Дня померлих) передбачає відвідування Служби Божої у храмі та могили померлих на цвинтарі. Упродовж тижня тривають так звані «задушні дні», в які можна отримати повний відпуст для померлих, тим самим зменшивши «термін» відбуття душі в Чистилищі. Ці дні переважно сповнені турботи й поваги до померлих душ й саме на початку листопада велика частина терплячих у чистилищі переходять до Царства Небесного.

Багато душ людей, що перейшли до вічності, потребують, щоб ми жертвували за них відпусти протягом першого тижня листопада. Незмінною умовою отримання відпусту є молитва в намірах Святішого Отця, прийняття Причастя й перебування у стані освячуючої благодаті.

Гарною традицією запалювання свічок і лампадок на могилах ми проявляємо пам’ять і любов до померлих.

Здавалося б, що страшного в тому, щоб «відірватися» в клубі, декорованому в стилі «будиночку сімейки Адамсів» у костюмі невинного й милого привида Каспера. Та все ж варто пам’ятати, що диявол любить маскуватися під усілякі милі й зовсім невинні речі. А Гелловін, власне, і є таким наче маленьким і дрібненьким модним святом, який зображує зло в наших очах «білим і пухнастим».

Ельнара Чайковська             CREDO № 11(110)

Історія для душі:

ЖЕРТВА

В одній африканській церкві під час збору пожертв служки ходили поміж лавами з великим кошиком з лози, схожим на ті, що служать для збору маніоку.

Хлопчина, який сидів в останньому ряді, не зводив зосередженого погляду з кошика, що переходив рядами. Він тяжко зітхнув, бо не мав нічого, щоб пожертвувати Господові. Коли кошик дійшов до нього, він на здивування усіх вірних раптом усівся в ньому зі словами:

‑ Єдине, що маю, віддаю Богові.

«Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну».(Рим. 12, 1)                                Бруно Ферреро «Спів польового цвіркуна»

Римско-Католицька Церква

вул. Декабристів 32, 54001 Миколаїв а/я 333

Сайт: www.joseph.mk.ua          e-mail: arepin13@gmail.com

тел. +38(0512)47-06-36

настоятель о. Олександр Рєпін TChr

Редактори: Шаповалова Олена, Рускуліс Лілія, с. Соломія OSB