Маленький хлопчик хотів пізнати Бога. Він знав, що треба довго мандрувати, аби добратися туди, де перебуває Бог. Тому одного дня поклав до свого кошика тістечка, варення, сік і рушив на пошуки Бога. Дитя пройшло зо триста метрів і побачило стару жінку, яка сиділа у парку на лавці. Жінка була сама, вона спостерігала за голубами. Дитина сіла поруч із жінкою і відкрила свій кошичок. Хотіла напитися соку, та оскільки виглядало, що старенька голодна — одне тістечко запропонувала їй.
Старенька із вдячністю його взяла — й усміхнулася. У неї був чудовий усміх, і дитина подарувала їй друге тістечко, аби ще раз цей усміх побачити.
Хлопчик був захоплений. Він залишався там доволі довго, їв та усміхався.
Надвечір дитя, уже стомлене, підвелося, аби йти додому, та спершу кинулося до старенької й обійняло її. Вона теж пригорнула дитя і подарувала йому пречудовий усміх.
Дитя повернулося додому.’Тільки-но відчинивши двері, побачило матусю. Матуся здивувалася на вигляд його обличчя, сповненого щастям, і спитала:
— Синку, що ти сьогодні зробив, що такий щасливий?
— Я сьогодні полуднував з Богом! — відповів хлопець.
І заки мати встигла щось сказати, додав:
— Знаєш, у Нього найчудовіша усмішка з усіх, які я бачив!
Старенька також повернулася додому, переповнена щастям. Її сина здивував мир і спокій на її обличчі, отож він спитав:
— Мамо, що ти робила сьогодні, що почуваєш себе такою щасливою?
Старенька відповіла:
— Сьогодні у парку я полуднувала з Богом!
І заки син щось сказав, додала:
— Знаєш, Він молодший, ніж я собі гадала!
Знаєте, Бог молодший, ніж ви собі гадаєте, і в Нього чудова усмішка…
Джерело — Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
