• Воскресенье , 27 Сентябрь 2020

Живий Розарій

Живий Розарій

Молитовні наміри на серпень 2020

ВСЕЛЕНСЬКИЙ: За людей моря. Молімося за всіх, хто працює та живе на морі, разом із моряками, рибалками, та за їхні сім’ї.

ПАРАФІЯЛЬНИЙ: За добродіїв. Молімося, щоб Господь щедро благословив за їхню жертовність та за будь яке добро вчинене для нас і нашого храму.

Молитовні наміри на липень 2020

ВСЕЛЕНСЬКИЙ:  За наші сім’ї. Молімося, щоб сучасні сім’ї мали любов, повагу і пораду.

ПАРАФІЯЛЬНИЙ: За тих, хто шукає Бога. Молімося щоб вони через приклад віри наших парафіян могли пізнати і прийняти живого Христа у своє життя.

Молитовна інтенція на червень 2020.

ВСЕЛЕНСЬКИЙ: Молімося, щоб ті, хто страждає, відшукали свою життєву дорогу, дозволяючи Серцю Ісуса торкнутися себе.

ПАРАФІЯЛЬНИЙ: Молімося за тих, хто у зв’язку з коронавірусом втратив роботу, щоб могли знайти гідну роботу і утримувати свою сім’ю.

Молитовна інтенція на травень 2020 .

ВСЕЛЕНСЬКИЙ: За дияконів. Молімося, щоб диякони, вірні служінню Слову та бідним, були знаком оживлення для цілої Церкви.

ПАРАФІЯЛЬНИЙ: Про світло Святого Духа для дітей та молоді нашої парафії. Молімося, щоб воскреслий Христос укріпив їх під час карантину і допоміг їм у навчанні, а також щоб оберігав їх від спокус сучасного світу і допоміг їм бути вірними Богу та Його заповідям.

Молитовна інтенція на квітень 2020.

ВСЕЛЕНСЬКИЙ: Про звільнення від залежностей. Молімося, щоб усі люди, які впали у залежність, отримали допомогу та були оточені опікою.

ПАРАФІЯЛЬНИЙ: Про припинення поширення коронавірусу. Молімося за усіх християн, щоб незважаючи на цю ситуацію в світі — не втрачали віри, а з радістю та надією очікували радісного воскресіння Господнього.

«Відмовляти розарій означає звернутись до школи Марії і вчитись від неї, Матері і апостолки Христа, як жити цілковито підпорядковуючись до вимог християнської віри»
св. Іван Павло ІІ 2.10.1988 р.

розарий

Розарій від латинського rosarium — вінок або сад з троянд.

Молитва – це час присвячений Богу. Щира молитва людини відданої Богу може творити чудеса. Чи не з молитви почалась зустріч Марії з ангелом Гавриїлом коли Вона почула слова: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками. ”Тепер для нас ці слова ангела стали молитвою, яка прославляє люблячу нас Матір. Промовляючи слова «Радуйся Маріє» ми ніби сплітаємо вінок Непорочній завжди Діві Марії. Щоб його сплести треба бути вправним. Такою молитвою, що допомагає сплести вінок для Марії, є молитва розарієм.
Tрадиція відмовляння розарію сягає XII ст. Батьком молитви Розарію вважають св. Домініка. Легенда говорить, що сама Пресвята Діва Марія навчила його цієї молитви і наказала поширювати її по цілому світу. Протягом віків розарій мав багато прихильників, які спричинились до її розвитку і поширення. Багато святих вважали, що цю молитву не можна замінити жодною іншою.
Однією з форм молитви на розарії є Спільнота «Живого Розарію». Це організованa спільнотa осіб, які моляться щодня на розарії, розважаючи 20 таємниць з життя Ісуса разом з Марією. Засновницею спільноти була Павлінa Жарікот (1799-1862) в Ліоні (Франція) в 1826 році. Згідно з її задумом кожна особа щоденно має молитися однією таємницею. Обов’язково тією, яка їй подана для розважання і молитви раз на місяць, під час, так званої, «зміни таємниць». Розважання однієї таємниці супроводжується молитвою одного «Отче наш», 10 «Радуйся Маріє» і одного «Слава Отцю». Тому кожний «Живий Розарій» складається з 20 осіб.
Важливим є також те, що всі члени Розарію моляться у єдиних намірах, які подає нам Церква і які теж змінюються щомісяця, тому вони щодня єднаються у молитві розарієм з усіма розарійними спільнотами у світі. Під час «зміни таємниць», яка відбувається у першу неділю місяця, всім членам дається нова, таким чином, щоб у розарії були кожного дня перелічені всі таємниці. Тобто, якщо навіть окремі члени «Живого Розарію» відмовляють тільки одну таємницю, то усі його учасники отримують щоденну заслугу молитви цілим Розарієм, а відтак кожна з тих осіб стає наче живою трояндою в молитовному вінку, який сплітається для Марії.
У XIX ст. Спільнота Живого Розарію стає найбільш популярною молитовною спільнотою. У 1832 р. папа Григорій XVI апостольським листом затвердив Спільноту Живого Розарію і надав їй численні відпусти, а його опікункою установив молоду римську мученицю Філомену.
Члени Живого Розарію можуть отримати відпуст за звичних умов вісім разів на рік:
 в день прийняття до Живого Розарію
 Різдва Христового (25 XII)
 Стрітення Господнього (2 II),
 Благовіщення (25 III)
 Воскресіння Христового
 Успіня Пресвятої Богородиці (15 VIII)
 у свято Цариці Святого Розарію (7 X)
 у свято Непорочного Зачаття Марії (8 XII)
Належати до «Живого Розарію» означає бути відкритим на потреби інших, черпати сили з любові до нашої Матері і відповідати на її любов прикладом власного життя наповненого милосердям і служіння іншим. Це значить також дякувати нашій Матері за усі Її ласки і винагороджувати Їй за усяке зло, зневаги і гріхи. Ця молитва може багато навчити нас, але крім того час присвячений молитві за потребуючих уподібнює нас до самої нашої Матері і Заступниці. джерело: http://antoni.lviv.ua/uk/

Як молитися Розарій

На початку Розарія чиниться хресне знамення, потім мовиться Вірую. На великій намистинці мовиться Отче наш, оголошується тайна Розарію, на 10 малих намистинах мовиться Радуйся, Маріє. На закінчення мовиться Слава Отцю і заключні молитви.

Тайни Розарія

Частина перша — радісна
1. Благовіщення.
2. Відвідини святої Єлизавети.
3. Різдво Христове.
4. Жертвування Ісуса в Єрусалимському храмі.
5. Знайдення Ісуса в храмі.

Частина друга — світла
1. Хрещення Ісуса у Йордані.
2. Перше чудо в Кані Галілейскій.
3. Проголошення Божого Царства і заклик до навернення.
4. Преображення Господа на горі Тавор.
5. Встановлення Євхаристії.

Частина третя — скорботна
1. Молитва Ісуса у Гетсиманському саду.
2. Бичування Ісуса.
3. Вінчання Ісуса терновим вінком.
4. Хресна дорога Ісуса.
5. Розіп’яття і смерть Ісуса.

Частина четверта — славна
1. Воскресіння Ісуса.
2. Вознесіння Ісуса.
3. Зішестя Святого Духа.
4. Внебовзяття Богородиці.
5. Коронування Богородиці на царицю неба й землі.

Метою Живого Розарію є молитва і роздуми над таємницями з життя Ісуса і Марії, а також наслідування цих таємниць у щоденному житті за заступництвом Марії і разом із Нею так, аби все наше життя ставало Розарієм.Метою Розарію є зміцнення віри, лікування моральної недуги, боротьба з сатаною, ширення миру, набування християнських цнот.

Кожний, хто часто молиться Розарієм, помітить, що ця молитва впроваджує мир у життя людини. Роздуми над таємницями святого Розарію є джерелом незліченних благодатей і благословень, а крім того, допомагають нам любити наших ближніх і повніше їм служити.
У нашому житті – особистому, родинному, суспільному – обов’язкова є молитва на Розарії до Матері Божої в наших численних і різноманітних потребах.
Якщо прагнеш допомогти самому собі – довірся Матері. Якщо перебуваєш у важкому становищі, по-людськи безвихідному – довірся Матері. Якщо прагнеш допомогти ближньому – довір його Матері. Посеред щоденних клопотів удома, в праці, в школі не забудь про молитву святого Розарію.
Варто взятися за Розарій!
Варто включитись у спільноту Живого Розарію в нашій парафії.

Розарій — три історії

Розарій — це історія життя Ісуса з Назарета. Не про всі моменти Його життя. Про чутливі точки.  

Історія перша

Розарій — це історія, що починається від Мами. Мама — перша, найбільша і найважливіша.

Благовіщення — це розповідь про Неї. Про Її замішання, роздуми, запитання і згоду — на дитину, яка почнеться від Святого Духа, без участі чоловіка. Невідомо що більше дивує. Те, що від Святого Духа, чи те, що без чоловіка.

Це також про батька. Вочевидь про Отця Небесного, але також і про опікуна, Йосифа. Про його страх і намір відпустити дружину, щоб «не виставити її на неславу». (Невідомо, чи це турбота про жінку, чи страх за себе і бажання втекти.) І хотів «потай її відпустити». Мета ніби благородна, але вигнати потайки? Ніколи не можу зупинитися, щоб не побачити в цій поведінці чогось «не айс». Допіру ангел Господній уві сні йому «показався», щоби той «взяв дружину свою до себе».

Далі відвідини — розмова двох вагітних жінок. Тільки вагітні жінки знають, про що вони розмовляють. Ми зовні знаємо лише, що вони розмовляють про те, чи люблять кисле, гостре, чи їх нудить і чи вони гладшають. Ми не маємо внутрішнього бачення їхніх розмов. То розмови інтимні, тихі, гучні, веселі, сумні, співочі… аж діти підскакують. Інколи з’являються злість, безпорадність.

Народження. Можна багато прочитати про Різдво Ісуса. Одне певне: що умови, в яких Він народився, не мали нічого спільного з тим, про що ми думаємо, кажучи «народити по-людськи». А те, що діялося після пологів, — то суцільне страждання. Щоправда, ангели співали, тварини слухали, пастухи прийшли, мудреці дари принесли, але щойно вони відійшли, як параноїк-тиран сказився, звелів їх вислідити і вбити дитину. Втеча, безпритульність, непевність, чекання. Травматичне дитинство було в Господа Ісуса!

Жертвування в храмі — такий момент, коли до батьків доходить (або й не доходить), батьки приймають (або й не приймають) до свідомості, поволі згоджуються (або й не згоджуються), що дитина не є їхньою власністю. Вона має свій шлях, своє життя, своє завдання.

Віднайдення у Храмі — це подана в скороченні історія дозрівання Ісуса. Він завжди повертався зі своїми батьками, а цього разу залишився в Єрусалимі. Нічого батькам про це не сказав, а вони цього не помітили. Не помітили, що Він дорослішає, дозріває, починає ходити своїми дорогами. Три дні Його шукали, а як знайшли, то докоряли: «Чому ти нам це зробив? Ось батько твій і я боліючи шукали тебе». Можна в цьому просто почути: «Я через тебе ночей не сплю, а в тата вже майже інфаркт…» Ну, що ж — це називається емоційний шантаж. А син? А син їм… гм, як би це назвати? — розклав по поличках? «Чого ж ви мене шукали?» І пояснює батькам: «Хіба ви не знаєте, що я маю бути при справах мого Отця?» А вони не розуміли. Ну бо хіба яйце мудріше за курку?

    Тут ми зазвичай переходили до Скорботних таємниць. Однак Йоан Павло ІІ встановив іншу частину Розарію, яка зветься Таємницями Світла. Це фантастично прекрасно, що він цю частину встановив. Бо досі ми поводилися так, немовби Господь Ісус народився, а потім зразу помер. Тим часом же Господь між народинами та смертю ще й жив! Причому досить інтенсивно жив. Повнотою життя.

Цікаво, що нема таємниці «Спокушання Ісуса в пустелі». Це могла би бути вельми цікава таємниця Розарію… Ну що ж, нема то й нема. Що не означає, ніби про спокушання в пустелі не можна пороздумувати. Тим більше що ми тут маємо справі з цікавим фактом: фактом спокушання.

Спокуси я би назвав «спокусами молодості»: спокуса легких грошей (пожадливість очей), спокуса легкої любові (пожадливість тіла), спокуса легкої свободи (житейська гординя). Чи ж тільки замолоду ми зазнаємо таких спокус? Та ні! Цих спокус ми зазнаємо ціле життя. В молоді роки вони тільки вдаряють в нас, із характерною для них силою, вперше так міцно. І хоч би що тут говорити про різноманітні блага — матеріальні, інтелектуальні, емоційні тощо, і що любов та свобода неймовірно прекрасні, — однак не раз, і не тільки замолоду, вони можуть ставати простором розчарувань, гіркоти і не обов’язково правильних рішень. І вони ніколи не легкі.

Є чудо в Кані Галілейській. Мати, яка виштовхує свого сина в дорослість. Так якби казала до нього: давай, уже пора, час рушати, починай бути дорослим. Син немовби виказує свою неохоту: «Що мені й тобі, жінко?» Дорослість приваблює — але й викликає опір. Добре, що мати підтримує сина у перших кроках цієї дороги. Не одна мати сина стримує, прагнучи зберегти його біля себе. А ця мати випихає його в доросле життя. Тим більше що він і батька вже не має. Ми не знаємо, що стало з Йосифом. Добре було би, якби батько виряджав сина в доросле життя; але як нема тата, то це мусить зробити мати.

Батько — але цього разу Отець Небесний — є при хрещенні в Йордані. «Ти мій син улюблений, у тобі моє уподобання» — чутно. Це так, якби Бог сказав: «Сину, я тебе люблю, я тобою пишаюся». Такі слова батька на початку життєвого шляху сина (дочки) — це скарб безцінний.

Потім Ісус проповідує Царство і закликає навертатися. Його слова мають успіх. Він збирає цілі натовпи і вони Його слухають: Нагірна проповідь, помноження хлібів для п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. Ним захоплюються — «очі всіх звернені були на нього», Його цінують — «промовляє з силою, а не так як книжники і фарисеї». Він загадковий, а тому ще більше привабливий — «звідкіля це в нього?» Він громадить учнів. Багато учнів. Тих, що «дальші», — сімдесят двох. І тих, що «ближчі», Дванадцятеро. І ще має тих, що найближчі, «довірені». Троє: Петро, Яків та Йоан. Він звершує чуда. Те, що проголошує, і те, яким Він сам, — це цілісність. Слово стало тілом. Він має послух і міць.    

Преображення це перелам. Зійшовши з гори, Він щоразу менше робить чудес, щоразу менше говорить. Дозріває до «нової відкритості».

Євхаристія — це нова відкритість. Ісус уже знає, що треба дати себе.

Скорботна частина розпочинається в Оливному саду. Це момент, коли вже було відомо, що буде тяжко. Труднощі нагромаджуються в шаленому темпі. Це момент, коли вирішується, чи Ісус далі прямуватиме шляхом Сина і далі буде «так», чи піде шляхом бунтівника і буде «ні». Чи Він надалі благословлятиме, чи спротивиться. Чи надалі йтиме як вільний, чи стане жертвою — «жертвою долі».

Бичування — це життєві труднощі та біль, пережиті в тілі.

Коронування терням — це приниження, труднощі й біль, пережиті в душі.

Хресна дорога — це фінішна пряма. Все заново: прийняття відповідальності, падіння і вставання, люди вздовж дороги — кінця не видно.

Розп’яття — геєна смерті. Знову геєна. «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!… Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені». Й нарешті: «В руки твої, Боже, віддаю духа мого».

Воскресіння. Ісус Христос, «бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив самого себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я».    

Історія друга

Розарій — це історія про моє життя, про життя кожного з нас. Кожний має тата й маму, і власну історію з ними. В одних батьки ще живі, в інших уже померли. Але ми й надалі залишаємося дітьми своїх батьків. Коли наші мами були нами вагітні, теж так було. Ми щораз більше знаємо, що це має вплив і величезне значення. Ми десь колись народилися, в конкретні миті, в конкретних умовах. Ми належали нашим батькам і відділялися від них. Дозрівали. «Вбивалися в пір’я». Мали свої досягнення й поразки. Ті, що у зв’язках, мають свої історії в них. Дехто має своїх дітей і свої історії з ними, а діти — з нами. Цього багато. Настають кризові моменти. Криза середнього віку — хтось її вже пройшов, а інші ще й не знають, що це таке. Жінки переживають її інакше, ніж чоловіки. Поновлювання рішень, або поновні рішення як частина цього процесу. Настає момент, коли не залишається нічого іншого як тільки те, що треба себе віддати. А те, що я далі піду як вільний, чи щоразу більше розглядатиму себе як жертву і ставатиму жертвою: людей, обставин, історій, подій, космосу чи так званої Божої волі — жертвою долі, — це одне з найважливіших питань у житті. Питання, яке (хоч би я й хотів інакше) залежить тільки й виключно від мене, причому більше, ніж усі інші питання, разом узяті. Труднощі зі сторони тіла прийдуть — вони вже приходять (причому це не залежить від віку). Труднощі, зношені в душі, — теж. Фінішна пряма. Хто знає, що саме знаходиться на ній? Хто думає, ніби вона ще далеко попереду? Може, я все життя йду фінішною прямою? Смерть. Яка? Коли? Воскресіння — є надія, що любов сильніша за смерть…

Перша і друга історії переплітаються. Я молюсь Розарій і думаю про життя Ісуса. І за мить — про своє життя. Добре, що вони переплітаються. Життя це єдність.  

  Історія третя

Розарій це історія про Бога, який став людиною. «Для нас і нашого спасіння» — визнаємо в Символі віри. Інколи я собі думаю, що Господь Бог був цікавий до людського життя. Його цікавили «барви, смаки, звуки, запахи, [Він хотів] пізнати все, що є уділом людини» (Чеслав Мілош, «Хоч би де я був»), і тому став людиною. Іншим разом я, однак, думаю, що Бог став людиною, бо людська доля видається незносною, понад людські сили… що тут аж Бога потрібно, щоби з цією долею якось собі порадити. Порадити, тобто понести її гідно. Я потребую Бога, щоби гідно нести свою людську долю.

Хіба мені самого себе буде замало? Багато що вказує на те, що — саме так, самого себе мені не вистачить.

Переклад CREDO за: Томаш Ґолонка ОР, Dominikanie
Джерело: CREDO: http://credo.pro/2018/10/222567

http://antoni.lviv.ua/uk/%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B9/
Do NOT follow this link or you will be banned from the site!